Пейзаж тріасового періоду
Замість каламітів, кордаітів та насіннєвих папоротей з’явилися звичайні папороті – невисокі трав’янисті рослини, гінкгові, хвойні та цикадові дерева. Цикадові дерева були схожими як на пальми, так і на папороті. Вони досі збереглися на Малайському архіпелазі, де їх називають саговими пальмами. Новими представниками рослинного світу стали бенетитові рослини, родичі цикадових. Серед них були і дерева, і кущі. Можливо, саме бенетити стали предками квіткових рослин, бо їхні органи розмноження нагадували квітки.
Амоніти мали черепашки різноманітних форм, але здебільшого нагадували згорнуту змію. Саме тому в середньовіччі їхні черепашки продавалися в аптеках як «чудодійні зміїні камені», що нібито допомагали від усіх захворювань.
Мешканці океану набули рис сучасних морських істот. Морські зірки, їжаки, корали, більшість риб майже нічим не відрізнялися від тих, які живуть зараз. Дуже розповсюдилися амоніти – головоногі хижі молюски. Вони з’явилися ще в девоні, але тоді не були готові запанувати на морському дні, бо мали дуже тонкі черепашки і легко ставали жертвами палеозойських чудовиськ. Тепер амоніти «виросли» і вкрилися надзвичайно міцними черепашками з перетинками і численними складками. Амонітові черепашки розміром близько двох метрів не є рідкістю, деякі сягають навіть п’яти метрів. До того ж амоніти, щоправда дрібніші, але дуже рухливі, мали перевагу перед своїми сусідами наутілоідеями, кількість яких на той час була невеликою.
Амоніти
Дуже розмножилися акули, які заполонили навіть прісноводні водоймища. Поряд з ними в морях продовжували існувати кистепері риби, але їх було вже значно менше. «Новенькими» мешканцями морських просторів стали маленькі летючі риби, які мали грудні плавці і жили у верхньому шарі води. Але панували над усіма риби, які мали кістяк, сильні плавці та міцні зуби. Саме їхні нащадки заполонили світовий океан і живуть у ньому досі.
А на суходолі справжню трагедію переживали стегоцефали. Вони не витримали конкуренції з рептиліями, які знищували не тільки їх, а і їхніх дітей та яйця. З родичів стегоцефалів, амфібій, вижили лише ті, у кого спосіб життя був водний та напівводний. Серед них був і гігантський жабоящір – мастодонзавр, рештки якого часто знаходять у ранніх тріасових відкладеннях Європи та Північної Африки. Він вважається найбільшою амфібією всіх часів. Зовні мастодонзавр нагадував величезну жабу, довжина голови якої сягала 1,25 м, а довжина тіла – 3 м. Ця потвора жила в болотах, але не була дуже небезпечною для інших тварин, бо не вміла швидко рухатися. Лежачи в багнюці, мастодонзавр хапав лише те, що рухалося поряд з ним. З часом, коли болота почали висихати, жабоящери були змушені зосереджуватися на глибоких місцях, де їжі на всіх не вистачало. І це стало початком їх вимирання.
Слідом за амфібіями прийшли їхні нащадки, рептилії, котрі більш як на 100 млн років запанували на планеті. Саме тріасовий період став періодом розвитку усіляких ящерів, до яких належать і динозаври. У главі «Динозаврові предки» йтиметься саме про них.
Череп мастодонзавра
Юрський період
Юрський період, або юра, завдячує своєю назвою Юрським горам у Франції, де проводив наукові розвідки французький геолог Олександр Броньяр.
У юрському періоді, тривалість якого становила 58 млн років, континент Пангея почав розділятися на кілька частин. Для мешканців суходолу океан став великою перешкодою. Тому на нових континентах формувалися різноманітні групи тварин.
Цьому сприяли й різкі геологічні та кліматичні зміни. Клімат знов потеплішав. Великі ділянки суходолу почали опускатися, що призвело до наступу моря. Північне узбережжя колишньої Лавразії опинилося на дні. Знов загуркотіли вулкани, викидаючи в атмосферу велику кількість вуглекислого газу. Підводні вулкани нагрівали воду і сприяли її випаровуванню. Наслідком цього стало зволоження атмосфери, а також тропічні зливи, а це, у свою чергу, сприяло розвиткові рослинного світу.
Вже знайомі нам рослини розселилися по всіх континентах. Однак чітко позначилися два рослинні пояси. У південному поясі панували тропічні ліси із саговників, бенетитів та араукарій. А в північному до гінкгових лісів додалися первісні кипариси, сосни та смереки. На вологих ділянках продовжували існувати папороті, а на болотах – хвощі, хоча їхні розміри дуже зменшилися. З’явилися також величезні секвої (мамонтові дерева), висота яких сягала 100 м, а товщина стовбура – 6 – 11 м. Вони й досі збереглися у горах Каліфорнії та Південного Орегону в США.
Теплими юрськими морями остаточно заволоділи хребетні риби, хоча там ще жили й кистепері. На дні царювали кремнієві губки, такі самі, з яких зараз роблять килими та ковдри. Тепер їх можуть дістати з глибин тільки водолази, а у юрі вони пишно устилали морське дно. Так само багато було й амонітів, що продовжували існувати як у відкритих морях, так і на мілководді.
Так розбігалися уламки Пангеї
Більшість давніх тварин не дожили до нашого часу. А рослинам пощастило. Так, наприклад, араукарії відомі ще з пермського періоду, а сосни, тиси та кипариси – з юри.
На мілинах, біля берегів селилися також устриці, якими харчувалася безліч морських мешканців. Проте молюски так швидко розмножувалися, що навіть численні вороги не змогли їх знищити. Устриці дожили до сьогоднішніх днів і вважаються стравою.
Дуже поширилися й белемніти – головоногі молюски, які з’явилися ще в карбоні. В юрських відкладеннях часто знаходять ростри – частини їхнього кістяка завдовжки 40 см, що їх через вибагливу форму люди здавна називали «чортовими пальцями». А до численних ракоподібних додалися предки крабів та раки, дуже схожі на сучасних.
Поволі вимирали амфібії. Їх стало значно менше, жили вони переважно у прісноводних водоймах і полювали на комах. Зовні юрські амфібії були схожі на сучасних жаб.
Реконструкцiя белемнiта
Рештки белемнітів «громові стріли» і «чортів палець»
А суходіл заполонили динозаври та інші ящери, про яких докладніше йтиметься у розділі «Царі мезозою».
Поряд із ними на планеті майже непомітно з’явилися ссавці, які виявилися значно життєздатнішими за динозаврів. Вони є давніми родичами людини. Їм присвячена глава «Новосели-переможці»
Крейдяний період
Здогадатися, чому цей геохронологічний період названо крейдяним, досить легко. В його відкладеннях дуже багато крейди, яка утворилася зі скам’янілих решток викопних молюсків. Уперше це помітив у 1822 р. французький геолог Ю. д’Аплуа.
Крейдяний період, який ще називають просто крейда, тривав 72 млн років. Протягом цього часу Північна Америка поступово з’єдналася з Європою. На сході Азія приєдналася до Північної Америки, яку від Європи відокремлювала широка протока. Африка відокремилася від Північної Америки. Так само відділилася і Австралія, яка тоді була менша за сучасну. Всередині періоду крейди море залило Західний Сибір, Східну Європу, Канаду, Аравію та численні острови.
Пейзаж періоду крейди
Мастодонзавр
Клімат за температурною ознакою наблизився до сучасного. На півночі почав випадати сніг, а в помірній зоні наставали сезонні похолодання, тобто зими. Проте загалом на планеті було значно тепліше, ніж зараз. Тому далеко на півночі, навіть на островах Льодовитого океану, поряд із соснами та ялинами росли теплолюбні дерева – саговники, кипариси, бенетити, секвої, гінкго, папороті. Їхніми сусідами стали нові представники рослинного світу – квіткові рослини, які поступово витісняли голонасінні та спорові. Це були давні магнолії, тополі, берези, тюльпанні дерева, клени тощо. Вони добре прижилися в Північній Америці й навіть у Гренландії. Для інших місць більш характерними наприкінці крейдяного періоду були дуби, верби, калини.