Серед всесвітньо відомих вчених, які працювали в галузі палеонтології, почесне місце належить українцю Миколі Івановичу Андрусову, який став одним із засновників цієї науки. Крім того, він першим дізнався про те, що вода у глибинах Чорного моря містить велику кількість сірководню.
Ювеліри цінують бурштин з комахами значно вище за звичайний. Дуже цінним є він і для палеонтологів, бо комахи, шматочки листя та інші рештки зберігають у бурштині найдрібніші деталі.
Якщо дуже пощастить, вчені знаходять рештки вимерлих тварин, майже неушкоджені часом. В умовах холодного клімату Аляски та Сибіру під час надзвичайної відлиги, внаслідок сповзання грунту час від часу на поверхні з’являються тіла мамонтів та доісторичних носорогів, які у вічній мерзлоті, наче в морозильній камері збереглися дуже добре. Часто недоторканими залишаються смух, шкіра, м’язи, внутрішні органи. Одного разу палеонтологи навіть скуштували мамонтового м’яса, воно виявилося зовсім свіжим і смачним.
Поступово Земля шар за шаром відкриває свої таємниці, але зрозуміти їх дуже нелегко. Іноді, щоб розпізнати риси деяких тварин у камені, вчені змушені розрізати і шліфувати уламок. Так, наприклад, працюють зі скам’янілими рештками трилобітів (див. главу «Календар Землі»), бо вони часто схожі на звичайний камінь. Роблять також так звані керни, тобто спеціальним буром свердлять глибокий отвір, а потім бур виймають із стовпчиком землі всередині. У ньому знаходять багато цікавого. Наприклад, одного разу із землі непошкодженою витягли маленьку викопну ящірку, яка згорнулася у кільце і так померла.
Черепашка вимерлого молюска
Згодом виявилося, що різні гірські породи містять рештки різних давніх істот і рослин. Це дало можливість визначити вік порід, у яких їх знаходили. Особливе значення мають представники так званого «еволюційного тупика», тобто ті рослини та істоти, які доволі швидко зникли або вимерли і не залишили нащадків, наприклад амоніти й трилобіти (див. главу «Календар Землі»). Такі рештки допомагають зробити висновок про конкретний період історії розвитку життя на планеті.
Уявіть собі, що десь в Америці дослідник знайшов у шарі розкопу велику черепашку, закручену на зразок баранячого рога. Колись вона належала молюскові кріоцерапс. Вченим відомо, коли він існував на Землі. Трохи пізніше інший дослідник, цього разу в Європі, теж знайшов шар з такими самими черепашками, але цей шар залягав глибше, ніж в Америці. І все одно обидва вчені зроблять однаковий висновок щодо віку обох шарів і шукатимуть корисні копалини, які сформувалися саме в цей період. Якщо вони знайдуть кістяк якоїсь ще не відомої тварини, то зможуть точно встановити, коли саме вона жила. А якщо їй властиві якісь виняткові особливості, можна буде сказати, коли тваринний світ набув цих особливостей.
За допомогою різних окам’янілостей вчені змогли створити докладну хронологію історії Землі, своєрідний календар з черепашок та деяких інших істот, що охоплює період у сотні мільйонів років.
Про існування динозаврів людям стало відомо зовсім недавно, бо знайдені кістяки кваліфікувалися як залишки драконів або інших казкових чудовиськ. Та в XIX столітті дівчина-англійка Мері Еннінг розкопала скелет ящера, і громадськість нарешті звернула на це увагу. Преса того часу сповіщала: «В Лаймі знайдено повний скам’янілий скелет крокодила». Тепер на цьому місці розбито тематичний динозавровий парк «Лайм Реджис».
Крім того, викопні рештки допомагають з’ясувати, який клімат панував на планеті в певний час, встановити розташування материків, наявність морів, пустель та лісів у доісторичні епохи. Наприклад, на вершинах одного з найбільших і найвищих гірських масивів планети, в Андах, були знайдені морські черепашки. Зрозуміло, що тут колись вирувало море, а гори виникли значно пізніше. А скам’янілі залишки пальм у Гренландії свідчать про те, що в давні часи клімат тут був значно тепліший за сучасний.
Каньйон у Північній Америці, де велися палеонтологічні розкопки
Нині вчені багато чого знають про життя доісторичних тварин, у тому числі й динозаврів. Але далекі від науки люди навіть не здогадуються про те, з якими труднощами мають справу вчені-палеонтологи. Про це нещодавно яскраво розповів один із співробітників Палеонтологічного інституту Російської академії наук. Він сказав: «Ви їсте курку. Кісточки розтрощуєте і викидаєте. А тепер уявіть, що вашим далеким нащадкам поставлено завдання не тільки зібрати ці кісточки, а й скласти їх у певному порядку і відновити зовнішній вигляд курки. Додайте до цього, що багато кісточок вже втрачено, а деякі належать іншим тваринам, а про існування курки вони навіть не здогадуються… Професія палеонтолога стоїть на “двох китах” – це фантастичне знання морфології[3], тобто дуже точні дані, і фантастичний політ уяви. Тільки одержимі люди можуть працювати в нашій галузі».
Кістяки та окремі кістки динозаврів зустрічаються на всіх континентах. Великі їх кладовища знайдено у Сполучених Штатах Америки, Казахстані, Таджикистані, Киргизії, Монголії. У монгольській пустелі Гобі вони найчастіше ставали жертвами піщаних бур, були засипані піском і тому добре збереглися.
Цікаво, що від динозаврів лишилося ще й багато слідів. Різноманітні відбитки було знайдено в долині ріки Коннектикут у Новій Англії (США). Тут палеонтологи були змушені перекваліфікуватися ще й на слідопитів. Як справжні мисливці, вони вивчали сліди і мудрували, як ящери блукали мулистими берегами, бігали й стрибали.
Тривалий час основним інструментом палеонтологів була лопата. Вона й тепер займає почесне місце в розвідках під час експедицій. Але в арсеналі вчених з’явилися також комп’ютери, найсучасніша оптика, рентгенівська апаратура, електронна мікроскопія, хімічні методи обробки матеріалів та багато іншого. До цих і багатьох інших цікавих речей ми ще повернемося у главі «Як вчені вивчають динозаврів».
II
У пошуках жахливих ящерів
Чи навчилися ви радіти перешкодам?
Напис на одному з тібетських перевалів
Давні знахідки гігантських кісток невідомих тварин започаткували численні легенди й казки про драконів. Вони дуже популярні в Китаї та Японії. Згадки про драконів зустрічаються в кельтському й давньогерманському епосах. Всім відома також легенда про Святого Георгія, який звільнив царівну від жорстокого чудовиська. Нарешті, російські та українськи казки про Змія Горинича теж є відгомоном цих уявлень.
І тільки 1820 року увагу англійських і французьких вчених привернули скам’янілі зуби та пазури великих розмірів, а трохи пізніше було зроблено перший науковий опис динозавра. У 1822 р. англійський лікар Паркінсон, вивчаючи колекцію знахідок геолога Букланда, дав одній з них назву «мегалозавр», тобто гігантський ящір. А два роки по тому сам Букланд зробив опис цього ящера.
У 1824р. молоде подружжя Мантелів, яке жило в невеличкому англійському містечку Суссекс, поїхало за місто до свого приятеля. Поки Гедеон Мантель вів наукову бесіду з приятелем, таким же лікарем, як і він сам, його дружина Мері рушила на прогулянку. Серед купи сірого каміння вона знайшла незвичайні кістки та зуби, кожний завдовжки 4 см, і покликала чоловіків.
Мантель надіслав знахідку Жоржу Кюв’є, який вирішив, що це гіпопотам (видатний вчений теж міг помилятися). Мантель не погодився із науковим світилом. Одного разу в лабораторії знайомого зоолога він побачив зуб сучасної ящірки ігуани, яка живе в Центральній та Південній Америці. Він був точнісінькою копією тих зубів, що знайшла Мері, тільки значно меншим за розміром. У 1825 р. Мантель назвав прадавню тварину «ігуанодоном», тобто «ігуанозубом».