Збираючи докупи розтривожені, немов вулик бджіл, думки, Богун нарешті зупинився поблизу від великого оберемка хмизу, що його роздмухували двоє козачат.
Агов, вояки, звернувся до молодиків, а чи не тут сотня Кропив'янського полку стоїть?
Але новачки не встигли дати будь-якої відповіді за спиною в Івана почувся шерех, і за мить густий басовитий голос відповів:
Бог його знає, чоловіче. Немає часу по полках та сотнях ділитися, он ніч уже. Як ішли чайками, так і на ночівлю стаємо. А тобі хіба що?
Іван повернув голову вбік і побачив середніх літ козака в потертому блакитному каптані і високій баранячій шапці з червоним шликом. Підійшовши до козачат, незнайомець із сухим стуком кинув на землю чималу в'язанку дров, яку ніс за спиною.
Мені потрібен обозний Джеджалій.
Хто? козак чомусь наблизився і прискіпливо обдивився Богуна.
Обозний Кропив'янського полку на ім'я Джеджалій.
А ти хто такий будеш? відповів невідомий запитанням на запитання. Іван відчув, як втрачає рівновагу.
Послухай, друже, а чи не забагато ти на себе береш? Знаєш, де Джеджалія відшукати, скажи, а не знаєш, навіщо випитуєш речі, які тебе не стосуються?
А ти заспокойся, молодцю, посміхнувся самими краєчками губ козак. Якщо запитую, ти скажи. Повір, дарма б тобі мозок не пудрив.
Богун я, вороновицький хорунжий.
Це з Брацлавщини?
Іван мужньо зібрав докупи рештки самовладання:
Це з Вінниччини.
Козак, здавалося, не помічав Іванового роздратування.
Богун, кажеш Чув про такого. А як доведеш, що ти це він?
Іванові раптом стало смішно.
Слухай, та звідкіля ти такий допитливий узявся?
Та то довга байка. А ось ти взявся тут з легкої руки пана Данила. Та тільки ось прізвище того пана я забув. Не підкажеш?
І тут Богуна осяяло. Неймовірно! Якщо він не помиляється, пощастило з першого разу. Напевне, сам Бог послав йому назустріч цього недовірливого козака. Він широко посміхнувся:
Можливо, Нечай?
Точно, Нечай! козак посміхнувся у відповідь і простягнув Богунові руку. Пан Данило все хвилювався, що залишив тебе без зв'язку. Думав як ти там? Та й ми з Филоном нічого не відаємо про вітри, які віють у Вороновицькій сотні. Щоправда, тепер це вже не має великого значення, але Ну то які вітри віють?
Такі, як від Різдва на Томаківці.
Он як? Добре, добре Ну що ж, ходімо.
І більше не вимовивши жодного слова, новий знайомий повів Івана берегом, який швидко перетворювався на козацький табір зводилися намети та навіси, розгоралися багаття, над якими вже висіли велетенські мідні казани. На траві сиділи купами козаки, поставивши рушниці та ратища в піраміди.
За кілька хвилин наблизилися до яскравого вогнища, над яким молодики під керівництвом кашовара налагоджували кабицю. Поряд, на великому камені, сиділи розмовляючи четверо козаків.
Филоне, покликав Іванів проводир. Тут до тебе.
Один з тих що сиділи на камені, підняв голову, і Іван побачив звернене на себе чорновусе і смагляве обличчя з уважними карими очима, яке виказувало в собі вихідця з Молдови або Волощини. Джеджалій був одягнений у червоний каптан з відкинутими за спину рукавами, сині шаровари і жовті сап'янці. На голові мав видрову шапку, увінчану невеликим павичевим пером. З-за шовкового очкура визирали руків'я дорогих турецьких пістолів, при боці було почеплено цяцьковану золотом та самоцвітами шаблю.
Джеджалій кинув на Івана вивчаючий погляд і вказав рукою на вільне місце навпроти себе.
Сідай, пане
Іван Богун. Сотенний хорунжий. Вороновицька сотня Брацлавського полку, коротко відрекомендувався Іван.
Вітаю, пане Іване. А я маю честь бути обозним Кропив'янського полку. Я слухаю тебе, пане Іване, які справи привели до мене мостивого пана?
На мить Іван замислився. Усе ж урешті вирішив нічого не приховувати. Ім'я Нечая, сказане козаком, який привів сюди Івана, стало немов гаслом, подаючи сигнал: «Ти серед своїх, Іване!». Напевне тому він коротко, але вичерпно розповів про змову на своїй чайці, про арешт Розгона, про його наміри донести на них Барабашеві. Не оминув і факт, що той самий Розгон лежить зв'язаним, мало не ковтаючи смердючу воду, яка просочувалася крізь смолені дошки їхнього човна.
А цікавить мене, пане обозний, ваша думка щодо подальших наших спільних дій. Бачу-бо: козаки мої бинаймній[5] не мають бажання битися зі своїми побратимами, котрі свого часу пішли за Хмельницьким і тепер виступили нам назустріч. Але ми невпинно просуваємося до миті, коли доведеться підіймати нашу зброю проти них.
Филоне, покликав Іванів проводир. Тут до тебе.
Один з тих що сиділи на камені, підняв голову, і Іван побачив звернене на себе чорновусе і смагляве обличчя з уважними карими очима, яке виказувало в собі вихідця з Молдови або Волощини. Джеджалій був одягнений у червоний каптан з відкинутими за спину рукавами, сині шаровари і жовті сап'янці. На голові мав видрову шапку, увінчану невеликим павичевим пером. З-за шовкового очкура визирали руків'я дорогих турецьких пістолів, при боці було почеплено цяцьковану золотом та самоцвітами шаблю.
Джеджалій кинув на Івана вивчаючий погляд і вказав рукою на вільне місце навпроти себе.
Сідай, пане