Дмитро Стельмах
Фарс-мажор
* * *
3 січня, субота
Тільки сьогодні прийшов до тями після святкування Нового року. Пішов подивитися, а чи нема там яких листів для мене в поштовій скриньці. Є! Від Владислава Ярівчанського! Не можу не навести його повністю, бо це для мене така радість і честь!
«Дорогий колего!
З київських пагорбів за нашим давнім звичаєм обсипаю різдвяним житом-пашницею!
Хай Вам ведеться завжди і в усьому, в малому і в великому кожного дня 2004 р. Року, який мусить змінити (і змінить!) долю нашої нації на краще.
Хай не втомлюється Ваша душа і розум у праці в ім'я нашої святої матері України.
Нехай Боже благословення витає над Вами, Вашими рідними і близькими.
Сердечно Ваш Владислав Ярівчанський».
Як радісно, що мене в моєму тихому Приірпінні не забув привітати голова Національної спілки письменників України! От саме в цьому я і вбачаю визнання мого поетичного внеску в сучасну українську літературу.
4 січня, неділя
Якщо хто ще не знає, що таке Приірпіння, розповім.
Приірпіння – це Ірпінь, містечко під Києвом, і велика околиця – Буча, Ворзель, Гостомель, і ціла низка сіл, моє улюблене Забуччя, де я замолоду частенько збирав солодкі приірпінські ягоди, де я не раз сидів у місцевій чайній, яка тоді називалася «Столова». Мальовничий край, який люблять письменники і поети, а в благословенному Ірпені є славний Будинок творчості письменників, на березі тихої звивистої річечки, осередок духовності і культури.
Як патріот свого краю, всі свої нові вірші я відношу передусім до «Ірпінського вісника», вулиця Мінеральна, 7, де вони неодмінно виходять друком у рубриці «Поезія нашого краю». У такий спосіб я прищеплюю ірпінчанам смак до естетики і поетичного слова. Ось як писала про мене в одній статті Зірка Нечитайло, головний редактор газети:
«Дмитро Порядний пише з думою про народ, з вірою в народ і часто виступає від імені народу, бо нерозривно пов'язаний зі своєю українською генезою, з корінням невмирущого козацького роду, з питомими джерелами високої духовності і тонкого ліризму».
Краще не скажеш.
5 січня, понеділок
Хотілося б пояснити мій творчий метод та особливості творчості.
Моя улюблена літературна форма розроблена мною самим, і називається вона квінтьємою. Квінтьєма складається з п'яти строф, кожна з якої складається з п'яти рядків. Я – батько-фундатор приірпінської квінтьєми. Квінтьєма – мій поетичний еталон у творчості. Можна сказати, що це народна і водночас салонна поезія. Багато кого мої квінтьєми дратують, але ж то все заздрощі нездар, які самі нічого кращого написати не можуть, ясна річ. Хто в нас критики? Ті, хто не відбувся в літературі.
Я завжди стояв на сторожі чистоти української мови і мелодики в поезії. Я завжди відстоював традицію рими у віршах і ніколи не подам руки тим, хто засмічує поезію так званим верлібром, чи білим віршем – набором слів, що має називатися поезією. Якщо писати без рими – то це білий вірш, а писати римовано – то чорними віршами? Відтак, я – негритянський поет? Я – український поет. І вже саме це накладає на мене велику відповідальність.
6 січня, вівторок
Зайшов у гості мій найкращий друг Емік Гольдман. Емік – ветеран руху хіпі ще з початку сімдесятих. Носить довге волосся, латані американські джинси і футболку з ликом безсмертного Джима Моррісона. Може годинами розповідати про неперевершений вокал Роберта Планта і бідкатися, що нинішня молодь занапастила святі ідеали шістдесятих. Працює в ремонті електротоварів «Друге дихання» на Глибочицькій. У Еміка золоті руки. На кожному пальцю по коштовному персню. Цю моду, за його словами, він у Рінго Старра перейняв. Прощаючись із господарями, Емік завжди каже одну й ту саму фразу, яку я вже і чути не можу: «Як казав великий Ерік Бердон, нам треба вшиватися звідсіль».
Емік живе шикарно, щомісяця отримує пакунки з-за кордону від родичів, але постійно ностальгує за Радянським Союзом, коли пиріжки були по десять копійок і кубинські сигарети по двадцять. Уже два роки Емік носиться з ідеєю відкрити в Києві перший кооперативний тир імені Якова Блюмкіна, але каже, що є проблеми, бо в Києві все захопила українська мафія, яка вимагає, щоб тир був або імені Богдана Хмельницького, або імені Івана Мазепи. Емік любить Троцького і Бродського, каже, що тільки в еміграції може по-справжньому самореалізуватися творча особистість. За Еміком, саме спілкування з іноземцями в іншомовному оточенні змушує тебе сказати щось вагоме своє.
Емік дістав пляшку «Каберне», сказав, що треба підлікуватися. Сказав, що в нашому віці треба підживляти кров червоним. Сказав, що воно не тільки сприяє травленню, збагачує кров мікроелементами, зміцнює судини, але й радіонукліди виводить.
– Еміку, а звідки ти всю цю премудрість знаєш? – поцікавився я.
– Я всю цю премудрість знаю з сьомого тому Енциклопедії Брокгауза і Ефрона, – викотив свою стандартну відповідь Емік. Він її вичитав у книжці якоїсь емігрантки про якогось поета, розстріляного більшовиками, і завжди видає як власну. Свинство, звичайно, але я терплю. Ми, українці, взагалі народ терплячий і мудрий. А Емік любить паралізовувати своїх візаві удаваною вченістю.
7 січня, середа
Подзвонила донька Мотря, привітала з Різдвом. Спитала, що таке ерогенні зони.
Відповів, що це ділянки тіла, що скучили за ніжними дотиками люблячих рук.
Донька дорослішає на очах.
Мотря – першокурсниця гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія», вивчає літературну творчість, член літературного гуртка «Острозькі черниці», вся в мене, моя гордість і надія. Мотря пише вірші про самотність, келії, свічки, кров та нерозділене кохання, що так характерно для її юного віку. Активно вивчає англійську й італійську. З нами жити не хоче, мріє познайомитися з італійцем для дружби і спілкування. Каже, що предки ми хоч куди, але наше покоління просто не розуміє їхнього покоління.
9 січня, п'ятниця
А я все чекаю, коли наша Мотря приїде до нас на канікули, та щось-таки заважає їй. Цікаво, що? Мотря каже, що намагається збагнути, хто вона така, прислухається до шуму вітру і плескоту хвиль своєї душі.
Мотрю я виховував на найкращих зразках української лірики, з дитинства прищеплював їй смак до художнього слова. Дарував їй книжки наших прекрасних поетес. Привчав римувати. І моя школа дала свої плоди.
Ось, наприклад, як трепетно і поетично пише моя Мотря.
По-моєму, дуже і дуже. І яке шляхетне ім'я дала своєму героєві – Персей. У цьому вчувається дух давньогрецької міфології, глибокий символізм і пошук свого ідеалу прекрасного. Десь так і я в юності писав, стиль мій. Не зганьбила доця нашого прізвища. Недарма мені її хвалила декан факультету, Магдалина Цуцик. Казала, що Мотря – це неординарна особистість, лідер першого курсу, вже сформований талановитий поет з правильним поглядом на життя, батьківщину, всесвіт. Лірична струна Мотрі притягує до себе, і ти дослухаєшся до неї і віриш їй. Довкола Мотрі гуртуються найобдарованіші студенти її курсу. І до того ж, така скромна дівчина, без жодного натяку на пиху через такого відомого в поезії батька.
Якому батькові не буде приємно почути таке?
10 січня, субота
Подзвонила Мотря, спитала, що таке петинг.
Сказав, що це передумова до дорослого світосприйняття, за яку відповідають ерогенні зони.
20 лютого, п'ятниця
Більше місяця хворів на грип, нікуди не виходив, часу згаяно море. А міг же до Єгипту поїхати, відсидітися там. Нічого не писалося. А це ще гірше за грип. Це саме те, що називається творчою кризою. Гіршого годі і уявити для поета. Щодня лікувався по-народному. Перцівкою та оселедцем.