Запорожець
Старшина третій
Справді співа щось; піду спиню.
Старшина первий
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
Старшина другий
Ото, мабуть, Волох! Не втерпів-таки старий дурень: треба, та й годі.
Старшина третій
А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаємо, а тим часом задзвонять.
Старшина перший і другий
А що ж? То й ходімо!
Старшина третій
Добре, ходімо.
Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно.
Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи;
І ви, молдавани,
Тепер ви не пани;
Ваші господарі
Наймити татарам,
Турецьким султанам,
В кайданах, в кайданах!
Годі ж, не журіться;
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками;
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана;
Будете панами,
Та, як ми, з ножами,
З ножами святими,
Та з батьком Максимом
Сю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Земля затрясеться,
Небо запалає
Добре погуляєм!
Запорожець
Добре погуляєм! Правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!
Кобзар
Та я й не волох; так тілько був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.
Запорожець
Ну та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.
Гайдамака
Та не голосно, щоб не почула старшина.
Запорожець
А що нам ваша старшина? Почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче Божий, не слухай його.
Гайдамака
Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ще ось що; не так пани, як підпанки, або поки сонце зійде, то роса очі виїсть.
Запорожець
Брехня! Співай, старче Божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо поснемо.
Гуртом
Справді поснемо; співай яку-небудь.
Кобзар(співає)
Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Ґуля Максим, ґуля батько
Степами лісами.
Ой літає орел сизий,
А за ним орлята;
Ґуля Максим, ґуля батько,
А за ним хлоп'ята.
Запорожці ті хлоп'ята,
Сини його, діти,
Поміркує, загадає,
Чи бити, чи пити,
Чи танцювать, то й ушкварять,
Аж земля трясеться.
Заспіває заспівають,
Аж лихо сміється.
Горілку, мед не чаркою
Поставцем черкає,
А ворога, заплющившись,
Ката, не минає.
О такий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
І воює і гарцює
З усієї сили
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава.
Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк
Чорним шляхом,
За ним гайдамаки.
Запорожець
Оце то так! Вчистив, нічого сказати: і до ладу і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.
Гайдамака
Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?
Запорожець
Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати
Гайдамака
І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в'язне, більше м'яса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків.
Кобзар
До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну чарочку-другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!
Ночували гайдамаки
В зеленій діброві,
На припоні пасли коні,
Сідлані, готові,
Ночували ляшки-панки
В будинках з жидами,
Напилися, простяглися Та й
Громада
Цить лишень! Здається, дзвонять. Чуєш? Ще раз о!..
«Задзвонили, задзвонили!»
Пішла луна гаєм.
«Ідіть же ви та молітесь,
А я доспіваю».
Повалили гайдамаки,
Аж стогне діброва;
Не повезли, а на плечах
Чумацькі волові
Несуть вози. А за ними
Сліпий Волох знову:
«Ночували гайдамаки
В зеленій діброві».
Шкандибає, курникає,
І гич не до речі.
«Ну лиш іншу, старче Божий!»
З возами на плечах
Кричать йому гайдамаки.
«Добре, хлопці, нате!
Отак! Отак! Добре, хлопці!
Ануте, хлоп'ята,
Ушкваримо!»
Земля гнеться,
А вони з возами
Так і ріжуть.
Кобзар грає,
Додає словами:
«Ой гоп, таки так!
Кличе Гандзю козак:
«Ходи, Гандзю, пожартую,
Ходи, Гандзю, поцілую;
Ходім, Гандзю, до попа
Богу помолиться;
Нема жита ні снопа,
Вари варениці».
Оженився, зажурився
Нічого немає;
У ряднині ростуть діти,
А козак співає:
«І по хаті ти-ни-ни,
І по сінях ти-ни-ни,
Вари, жінко, лини,
Ти-ни-ни, ти-ни-ни!»
«Добре! Добре!
Ще раз! Ще раз!»
Кричать гайдамаки.
«Ой гоп, того дива!
Наварили ляхи пива,
А ми будем шинкувать,
Ляшків-панків частувать.
Ляшків-панків почастуєм,
З панянками пожартуєм.
Ой гоп, таки так!
Кличе панну козак:
«Панно, пташко моя!
Панно, доле моя!
Не соромся, дай рученьку,
Ходім погуляймо;
Нехай людям лихо сниться,
А ми заспіваймо.
А ми заспіваймо,
А ми посідаймо,
Панно, пташко моя,
Панно, доле моя!»
«Ще раз, ще раз!»
«Якби таки або так, або сяк,
Якби таки запорозький козак,
Якби таки молодий, молодий,
Хоч по хаті б поводив, поводив.
Страх мені не хочеться
З старим дідом морочиться.
Якби таки»
«Цу-цу, скажені! Схаменіться!
Бач, розходилися! А ти,
Стара собако, де б молиться,
Верзеш тут погань. От чорти!»
Кричить отаман. Опинились;
Аж церков бачать. Дяк співа,
Попи з кадилами, з кропилом;
Громада ніби нежива,
Анітелень Поміж возами
Попи з кропилами пішли;
За ними корогви несли,
Як на Великдень над пасками.
«Молітесь, братія, молітесь!
Так благочинний начина.
Кругом святого Чигрина
Сторожа стане з того світу,
Не дасть святого розпинать.
А ви Україну ховайте:
Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать.
Од Конашевича і досі
Пожар не гасне, люде мруть,
Конають в тюрмах, голі, босі
Діти нехрещені ростуть,
Козацькі діти; а дівчата!..
Землі козацької краса
У ляха в'яне, як перш мати,
І непокритая коса
Стидом січеться; карі очі
В неволі гаснуть; розковать
Козак сестру свою не хоче,
Сам не соромиться конать
В ярмі у ляха Горе, горе!
Молітесь, діти! Страшний суд
Ляхи в Україну несуть
І заридають чорні гори.
Згадайте праведних гетьманів:
Де їх могили? Де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч би убогая могила?
Де Наливайкова? Нема!
Живого й мертвого спалили.
Де той Богун, де та зима?
Інгул щозиму замерзає
Богун не встане загатить
Шляхетським трупом.
Лях гуляє! Нема Богдана червонить
І Жовті Води, й Рось зелену.
Сумує Корсунь староденний:
Нема журбу з ким поділить.
І Альта плаче: «Тяжко жити!
Я сохну, сохну Де Тарас?
Нема, не чуть Не в батька діти!»
Не плачте, братія: за нас
І душі праведних, і сила
Архістратига Михаїла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!»
Молились,
Молились щиро козаки,
Як діти, щиро; не журились,
Гадали теє а зробилось
Над козаками хусточки!
Одно добро, одна слава
Біліє хустина, Тай ту знімуть
А диякон: «Нехай ворог гине!
Беріть ножі! Освятили».
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: «Освятили!»
Аж серце холоне!
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розібрали, заблищали
По всій Україні.