Всего за 130 руб. Купить полную версию
Може, й так.
Тільки битися з гайцем Костянтин Стогов не збирався.
Говорити з ним безглуздо. Розвернувшись, Котя пішов до джипа. Крики на його підтримку грянули з новою силою. Складалося враження один із велетнів, той, котрий за нас, програв та змирився з цим.
Нехай, вирішив Котя.
Витягнути з багажника буксирний трос справа кількох секунд.
Даішник, не зводячи з нього очей, напевне, до останнього не вірив, що зухвалість одного може бути такою ж безмежною, як його власне нахабство. Або, скоріш за все, гайцеві стало по-людськи цікаво, чим же все може скінчитися.
Тому й не квапився втручатися.
Котя, між тим, обійшов найближчий до себе бус. Трохи пововтузившись, зачепив буксир.
Даішник ступив уперед наміру забрати трос не приховував.
Ганьба! Ганьба!
Людський струмок обтік його, заступивши дорогу.
Зі сторони Володимирської вже рухався міліцейський патруль. Інакше, ніж у бронежилетах та з автоматами, стражі порядку давно вже вулицями не ходили.
Котя вже сидів за кермом. Обережно розвернув джип. Здав задом, попередньо погудівши.
Хтось із водіїв, навіть не питаючи, закріпив позаду вільний кінець троса.
Пішов!
Котя рушив.
Буксир повільно натягнувся, зрушуючи з місця бус, повертаючи його, і ось уже розтягуючи затор, хоча б частково звільняючи проїжджу частину.
Вулиця, здавалося, здригнулася від оплесків.
Хоп! мовив сам до себе Котя.
«Лексус» знову зайняв чільне місце. Невеличка колона рушила вгору по Ярославовому Валу.
Котя затримався, повернувся до гайця. Частина пікетувальників теж не квапилася. Краєм ока зачепив водій другого буса вже лізе за кермо.
Розібралися, мовив Стогов до інспектора. Там, бач, троса треба було. Допоміг. Ордена не треба. Медалі теж. Права назад давай.
Розібралися, мовив Стогов до інспектора. Там, бач, троса треба було. Допоміг. Ордена не треба. Медалі теж. Права назад давай.
Знизавши плечима, даішник поліз під бушлат.
Його напарник старанно, навіть висолопивши кінчик язика, переписував собі номери Котіної машини.
Коновал. Щит
Він бачив, що сніг не танув на шоломах.
Сипати почало ще вчора звечора. Та на ранок уже валило. Павло не боявся зими й узагалі холоду. Він уважав себе загартованим і навіть час від часу пірнав в ополонку. Не через бажання підтримати якісь народні традиції чи захоплення моржуванням. Навпаки, вважав позбавленим здорового глузду купання голим у крижаній воді лише тому, що є певний ритуал на Водохреща.
Особливо бісило, коли політики, худі й товсті, трусять жирком перед телекамерами, демонструючи на публіку свій гарт і відданість церковним звичаям. Ще нічого, коли по телевізору покажуть якусь артистку чи співачку в купальнику. Бажано максимально відкритому, аби потім було, про що поговорити з хлопцями за пивом. А загалом же Коновал був далекий від ритуалів, особливо публічних.
Для нього зануритися в холодну воду означало показати кураж після лазні.
Приятель, Саня Жданов, мав можливість будь-коли резервувати для колег невеличкий оздоровчий комплекс у Гостомелі. Будь-який беркутівець при бажанні може нагнути хоч власника сауни, хоч ресторану, хоч нічного клубу. Дуже продуктивно пресувати власника борделю, бо ця діяльність сто відсотків незаконна. Проте Жданов пишався тим, що той чоловік із Гостомеля сам запропонував дружбу, нічого не вимагаючи навзаєм. Хоч Саня та інші беркутівці розуміли, яка з того користь усе місто знало, що бійці київського «Беркуту» завжди бажані гості в того підприємця. Значить, йому набагато легше розвязувати всі питання з місцевим начальством, у тому числі міліцейським. Коновал на власні вуха чув, як той лисуватий товстун хвалився: коли чогось хоче й несе на підпис будь-який папірець, йому ще ніколи не відмовили.
Згадка про затишну сауну, парну, з якої можна вибігти голяка й з розгону, волаючи на всю силу легенів, пірнути в рукотворний ставок у дворі, а потім, повернувшись, укинути в себе грамів сімдесят пять холодного віскаря, дивним чином зігрівала. Бо сніг густо сипав, проте мороз затримався, не встигав. А Павло, стійкий до низьких температур, ненавидів сльоту. У сиру погоду його часто хапав нежить, текли соплі, він починав хлюпати носом, що руйнувало в очах передусім порушників громадського порядку образ бійця елітного спецпідрозділу «Беркут». Людини, витесаної з кременю й сталі.
Їх змінили зранку. Перед тим, під час розведення на плацу, командир, якого навіть в очі частіше називали Паличем, аніж на звання, дав розлоге ввідне. Пояснивши бачене вчора в новинах: радикали та націоналісти захопили урядовий квартал, закріпивши свої блокпости по периметру й заблокувавши рух. Усе це шобло можна було зачистити ще до вечора, але керівництво вирішило не рубати з плеча. Треба було все продумати, зважити й прийняти адекватніше рішення, бо віднедавна кожен рух, навіть кожне чихання законної влади контролюється американськими спецслужбами.
Америка далеко, говорив Палич, і знав, про що казав сам кілька разів був за океаном, у Нью-Йорку та Чикаго, показуючи фотки своїх апартаментів у пентхаусі з виглядом на Гудзон або ще якусь американську річку. Їхній командир узагалі любив фотографуватися на фоні водойм, і таку його слабкість Коновал сприймав цілком нормально. Отже, пояснив на пальцях Палич, америкоси хрін знає де. Але вони накручують європейців. Ті ж, своєю чергою, з будь-якого приводу волають на весь світ про порушення прав громадян на мирні зібрання, яке відбувається останнім часом у Києві. Значить, беркутівцям слід діяти обережно, адекватно, винятково в рамках закону.