Всего за 130 руб. Купить полную версию
Птаха не чекав сам від себе, що йому сподобається аскетична обстановка. Спав на широкому ортопедичному матраці, який позичив у когось на невизначений час той-таки підприємливий вітчим. Книжки купками стояли в кутку. Верхнім світлом майже не користувався, пристосуваши собі велику лампу на прищепці до опалювальної труби. І, звісно, новий ноутбук.
Інтернет для Птахи означав світ.
Саме з мережі дізнався про зібрання людей на Майдані.
Вибрався туди з цікавості. А ще бо кілька однокурсників та народ із паралельного потоку вирішили організуватися самі через Facebook, де давно сиділи й часом до глупої ночі різалися не на життя, а на смерть у коментарях чи чатах. Насправді Птаху туди, на акцію, не сильно тягло. За весь період свого життя в столиці дуже часто бачив різні масові зібрання проти чогось, жодного разу не пригадавши, навіть не відшукавши в мережі повідомлення про бодай частковий успіх хоч одного. Ще й не посоромився озвучити сумніви товаришам, і ті прогнозованим хором його затюкали. Мовляв, активні люди не просто мають право а повинні використовувати це право на протест. Результат, доводили Птасі, безпосередньо залежить від якості того, проти кого протестують. І раз народ, не важливо, у якій кількості, зазвичай протестує проти того, хто наділений бодай невеличкою владою, це означає влада в країні не найкраща.
Хоч у центрі, хоч на місцях.
І все одно Птаха звик робити щось не заради процесу.
Він прагнув результату.
Маючи «відмінно» з математики й бувши чемпіоном Козятина з шахів, тобто прораховуючи за звичкою ходи, хлопець доходив власним розумом: ні до чого суттєвого, крім струсу повітря, протестні акції не призведуть. Раз так у них нема жодного практичного смислу. І відповідаючи тим, хто кричав: «Так що, отак тупо сидіти й мовчати?», казав: «Не хочеш сидіти тупо сиди гостро. Напиши пост про те, як ти глибоко обурений. Його прочитає рівно та кількість людей, котрі прийшли б на заявлену акцію. Або навіть більше: читати пости в Інтернеті більш вдячна справа, ніж витрачати час на наперед провальні заходи».
Ми хочемо вийти, аби нас побачили? Чи хочемо бути почутими? сперечався якось із одногрупником Геною, заводячись та бризкаючи в запалі слиною. Побачити окей! Ми прийшли. Стоїмо мовчки. З тим же успіхом викладіть свої фотки в мережу! Аби почули? Так те ж саме можна написати й поширити! Ну, зрозумійте ж нічого, зовсім нічого не зміниться довкола!
Та чому ти так уперся! кричав той у відповідь.
Бо для змін та навіть процесів потрібна згода сторін! махав руками Птаха, збоку нагадуючи диригента. Ось якби ти, Генич, не почув від Любки «давай», коли запропонував одружитися, у вас не було б весілля! А міг би, домагаючись Люби, влаштовувати під її вікнами акції протесту! Вимагати, щоб вона погодилася жити з тобою довго й щасливо! Ну, старенький, хіба не так? Хіба я не правий?
Ми хочемо вийти, аби нас побачили? Чи хочемо бути почутими? сперечався якось із одногрупником Геною, заводячись та бризкаючи в запалі слиною. Побачити окей! Ми прийшли. Стоїмо мовчки. З тим же успіхом викладіть свої фотки в мережу! Аби почули? Так те ж саме можна написати й поширити! Ну, зрозумійте ж нічого, зовсім нічого не зміниться довкола!
Та чому ти так уперся! кричав той у відповідь.
Бо для змін та навіть процесів потрібна згода сторін! махав руками Птаха, збоку нагадуючи диригента. Ось якби ти, Генич, не почув від Любки «давай», коли запропонував одружитися, у вас не було б весілля! А міг би, домагаючись Люби, влаштовувати під її вікнами акції протесту! Вимагати, щоб вона погодилася жити з тобою довго й щасливо! Ну, старенький, хіба не так? Хіба я не правий?
Подібних диспутів було безліч, і всі вони заходили в глухий кут. Кожен лишався при своєму. Зокрема, Птаха при тому, що жоден індивідуальний пікет та масовий протест ні на що в країні не впливали й не вплинуть.
Але нині Богдан таки пішов на Майдан під дощем.
Не тому, що змінив погляди, чи за компанію, щоб не виділятися.
Закортіло прийти й укотре переконатися усе це марно, аби потім, коли подібні суперечки знову спалахнуть, ніхто не міг йому закинути: заперечуєш те, чого не бачив. Так він прийде. Постоїть. Послухає. І повернеться додому, коли захоче.
Ніхто ж не зможе його втримати там, де він бути не збирається.
Так і сталося. Потупцяв серед людей, котрі чомусь прибували й прибували. Послухав, хто що говорить. Погодився з одним поважним, схожим на професора чоловіком у шкіряному плащі до пят, шкіряній кепці, з вусами та в окулярах: усе це на Майдані гра.
Розумієте, спокійно пояснював, дивлячись чомусь на Птаху, ніби знайшов найвдячнішого слухача, Росія проти, аби Україна підписувала будь-які угоди з Європою. Вона не хоче втрачати контроль, і вона його хоч як не втратить. Надто міцні звязки між державами, щоб їх можна було просто так розірвати. Та потрібні якісь політичні ігрища. Тому влада домовилася організувати ось такі народні протести з вимогою повернутися до курсу на Захід. Ви не розумієте тонкої політики, спокій пана в окулярах підкуповував, уселяв упевненість у його беззаперечній правоті, такі чоловіки завжди щось знають. Путін тисне нічого не підписуйте. Янукович каже добре, не будемо. Азаров озвучує це. Тобто ми підстрахувалися бачте, брати-росіяни, усе йде, як треба. Але ж вони не дурні!