Всего за 341 руб. Купить полную версию
Назар. Тобi твоя нянька Бог зна чого наговорила.
Галя. Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходiм обоє. Менi важко i на минуточку розрiзниться з тобою.
Назар. Я не пiду Ти не змерзла?
Галя. Нi, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног и целует.) О, моя мила шапка! Надiнь її: i ти замерз.
Назар. Надiнь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькiй шапцi. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо! Чорнi уси, шаблю дамаську, пiстоль за пояс i козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мiй чорнобривий!
Галя (надевает ему шапку). Отак краще! Постiй, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весiллi бува у молодого?
Назар. Се ти ще й завтра зробиш
Галя. Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою i хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и подает Назару.) Що, хороший? Я сама вишивала i грошi на шовк сама заробляла.
Назар. Спасибi, серце моє.
Галя. Чи не заспiвать оце пiсню про хусточку, що я в Чигринi у дядини чула?
Назар. Коли весела, заспiвай.
Галя. Нi, не весела, та менi сидiть уже остигло. Слухай же. (Выходит на край сцены.)
Назар стоит задумавшись.
Галя. Чого ж ти зажурився? То не треба було б i спiвать
Назар. Нiчого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.
Галя. Нащо вона менi? Розiрви, коли вона тобi нелюба; я другу вишию. (Печально.) Тiльки не знаю, коли. (Плаче, помовчавши.)
Назар. Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.
Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мiй голубе, мiй орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливiший на свiтi.
Галя. Ба я щасливiша за тебе Нiколи ж не буду спiвать про хустку; цур їй!
Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
Дивляться одно на другого i цiлуються. Хома i Стеха крадуться iз-за стіни.
Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!
Галя. Батько!.. Пропала я!
Стеха (пробiгає коло їх). Полковниця! Полковниця!
Назар мовчки бере лiвою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.
Хома (скаженiє). Цiлуйтеся, цiлуйтеся, голубята! (До челядi.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Берiть, рвiть його!
Челядь торопiє.
Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?
Хома. Смертi твоєї, злодiю!
Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.
Хома. Я рук паскудить не хочу. Берiть його! О, пес поганий! Я розiрву тебе!
Бються на шаблях.
Галя (пада мiж ними на колiна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнiвила тебе Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома. Цить, кошеня крадене!
Назар (Хомi). Цить, сатано люта!
Бються на шаблях.
Галя (пада мiж ними на колiна). Тату, тату! Убий, убий мене! Винна я; я прогнiвила тебе Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома. Цить, кошеня крадене!
Назар (Хомi). Цить, сатано люта!
Хома. Дочку оддай!
Галя. Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!
Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!
Хома (до челядi). Берiть його! Я вас перевiшаю! Я вас золотом окую!
Челядь поривається до Назара.
Галя. Одурить! Одурить!
Хома. Не одурю! Не скавучи, зiнське щеня!
Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду i крутить йому руки.
Хома. Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?
Назар. Цить, жабо погана!
Галя (перед Хомою на колiнах). Тату, тату, кате мiй! Я розiрву тебе, я день i нiч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму не вбивай його. Я за полковника пiду
Назар. Галю!
Галя. Нi, нi (Зомлiла, падає.)
Хома (до челядi). Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру знiмiть.
Челядинець замахнувся києм на Назара.
Хома. Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вiрьовки, пояс або налигач, що-небудь, скрутить йому руки й ноги?
Челядь крутить поясами Назара.
Стеха (падає коло Галi зомлiлої). Ох, моя пташечко, моя лебiдочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластiвочко!
Хома. Отак добре! Тепер завяжiть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руцi. Чи не весiльна? Добре, здалась-таки на що-небудь.
Завязують хусткою рот.
Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть i лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тiчка нападе а вовки здалека поживу чують от буде снiдання, начисто гетьманське! Тепер положiть його на бiлу перину нехай проспиться та подума, з ким жартує.
Челядь кладе Назара на снiг.
Хома (на Галю). А ця учадiла Возьмiть її додому Прочумається.
Челядь бере на руки Галю i несе з собою.
Стеха (бере Хому за руку i веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?
Хома. Спасибi, спасибi. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобi присняться рушники.
Хома з Стехою шепчуться i пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомiн.
Голос Хоми здалека. Киньте її! Вяжiть його!
Гнат (за сценою). Я тебе звяжу, недовiрку проклятий!
Незабаром вибiгає Галя i кидається на Назара.
Галя. Орле мiй, серце моє! (Розвязує хустку.)
Назар. Душно менi, душно!
Гнат (веде за груди Хому). Останнiй раз говорю: оддаси Галю за Назара чи нi?