Отож, коли Віра покинула цей світ, Росс виконав її останнє бажання з гідністю, яку ми чекаємо від сина. Він розіслав маленькі пакунки за всіма адресами, й у кожному листі попросив, щоб його матір поховали з тією пошаною, на яку вона заслуговувала.
Усі люди, які одержали попіл Віри Андерсон, з розумінням поставилися до прохання Росса. У всіх куточках Землі утворився мовчазний ланцюг солідарності, де невідомі симпатики організовували церемонії, найрозмаїтіші ритуали, аби відзначити місце, з яким покійниця хотіла познайомитися.
Так, попіл Віри був розвіяний над озером Тітікака, у Болівії, згідно з давніми традиціями індіанців племені Аймара; над річкою перед королівським палацом у Стокгольмі; на пляжі Хоо в Таїланді; в синтоїстському храмі, в Японії; над крижаними просторами Антарктиди; в пустелі Сахара. Черниці сиротинця в Південній Америці (не сказано, в якій країні) молилися протягом тижня, перш ніж поховати її попіл у саду, а потім вирішили вважати Віру Андерсен янголом-охоронцем їхнього закладу.
Росс Андерсон одержав фотографії з усіх континентів, де чоловіки й жінки, представники всіх рас і всіх культур ушановували останнє бажання його матері. Коли ми бачимо світ таким розділеним, яким він є сьогодні, де, схоже, нікого не турбує доля іншого, то ця остання подорож Віри Андерсон наповнює нас надією, бо тепер ми знаємо, що досі існують пошана, любов, великодушність у душі нашого ближнього, хоч би як далеко він від нас перебував.
Кому потрібна ця банкнота?
Хасан Саїд Амир розповів історію про одного лектора, який розпочав свій виступ, піднявши банкноту в двадцять доларів і запитавши:
Хто хотів би взяти цю банкноту в двадцять доларів?
Піднялися кілька рук, але лектор попросив:
Перш ніж віддати її вам, я повинен дещо зробити.
Він зімяв її з великою старанністю, а тоді запитав:
Кому ще потрібна ця банкнота?
Підняті руки не опустилися.
А якщо я зроблю й це?
Він жбурнув банкнотою об стіну, дозволив їй упасти на підлогу, потоптався по ній і знову її підняв тепер вона була брудною і зіжмаканою. Він повторив своє запитання й підняті руки не опустилися.
Ви повинні ніколи не забувати про цю сцену, коментував лектор. Хоч би що я робив із цією банкнотою, вона залишається банкнотою в двадцять доларів. Нерідко в нашому житті буває, що по нас топчуться, нас бють, кривдять, ображають і жмакають; але, попри це, ми зберігаємо свою ціну.
Дві дорогоцінності
Падре Маркос Ґарсіа з цистерніанського монастиря в іспанському місті Бургос сказав так:
Іноді Бог забирає в людини благословення, яке Він їй подарував, щоб вона могла зрозуміти Його, не думаючи про свої прохання та про Його ласку. Він знає, до якої межі Він може випробовувати душу, й ніколи не переступає через цю межу.
У такі хвилини ми не повинні казати: «Бог нас покинув». Він ніколи так не робить; це ми іноді можемо покинути Його. Коли Господь посилає людині велике випробування, Він таки дарує їй і благодать, більш аніж достатню, щоб вона могла подолати труднощі, які Він на неї наслав.
На цю тему моя читачка Каміла Ґальвано Піва надіслала мені цікаве оповідання під заголовком «Дві дорогоцінності»:
Один побожний рабин жив щасливим життям разом зі своєю родиною чудовою дружиною і двома улюбленими синами. Одного разу він мусив відлучитися з дому на кілька днів у справах. Коли його не було вдома, обидва хлопчики загинули в тяжкій автомобільній катастрофі.
Мати мовчки страждала, сама-одна. Але будучи жінкою сильною, підтримувана вірою та любовю до Бога, вона витримала удар із гідністю та мужністю. Але як їй повідомити чоловікові сумну звістку? Хоч він також був чоловіком міцної віри, він переживав у недалекому минулому серйозні проблеми із серцем, і дружина боялася, що звістка про трагедію може спричинити його смерть.
Залишалося тільки молитися, аби Бог допоміг їй знайти найкращий вихід із ситуації. Напередодні приїзду чоловіка вона багато молилася і Бог дарував їй благодать відповіді.
Наступного дня рабин повернувся додому, міцно обняв дружину й запитав про дітей. Дружина відповіла, щоб він цим не переймався, а спершу прийняв ванну й відпочив.
Через кілька годин вони сіли обідати. Вона попросила чоловіка розповісти їй про його подорож, він розповів їй усе, що довелося йому пережити, похвалив милосердя Бога, а потім знову запитав про дітей.
Дружина, дещо збентежена, відповіла чоловікові:
Облиш дітей, згодом ми про них поговоримо. Я хочу, щоб ти спочатку допоміг мені розвязати проблему, яку я вважаю дуже серйозною.
Чоловік, уже стривожений, запитав:
Що сталося? Я помітив, що обличчя в тебе сумне. Розкажи, що відбувається у твоїй душі, і я певен, ми разом розвяжемо будь-яку проблему за допомогою Бога.
Тоді як тебе не було один із наших друзів прийшов до мене й залишив мені на зберігання дві дорогоцінності. Це дорогоцінності надзвичайно коштовні. Я ніколи не бачила чогось такого прекрасного! Він прийде їх забрати, і я не схильна повернути їх йому, бо вони дуже мені подобаються. Що ти мені порадиш?
Тоді як тебе не було один із наших друзів прийшов до мене й залишив мені на зберігання дві дорогоцінності. Це дорогоцінності надзвичайно коштовні. Я ніколи не бачила чогось такого прекрасного! Він прийде їх забрати, і я не схильна повернути їх йому, бо вони дуже мені подобаються. Що ти мені порадиш?