Люцифер зник, і відразу ввійшов до кімнати янгол світла.
Ніколи не забувай про сьогоднішню науку, сказав він Муавії. Іноді зло перевдягається посланцем добра, але його прихований намір полягає в тому, щоб спричинити більше лихо.
У цей день і наступними днями Муавія молився з глибоким каяттям, співчуттям і вірою. Його молитви тисячу разів були почуті Богом.
Я готуюся до битви, але мене взяли сумніви
Я одягнений у дивний зелений однострій, пошитий із грубої тканини, із безліччю змійок. На моїх руках рукавички, які мають захищати від подряпин. Я тримаю в руках щось подібне до списа завдовжки з мій зріст, що має два металеві наконечники з одного боку тризубець, а з другого загострений кінець.
А переді мною те, що я маю намір атакувати через хвилину мій сад.
За допомогою предмета, який тримаю в руках, я хочу очистити моріжок від бурянів. Я роблю це в сонячну днину, бо знаю, що вирвана з корінням трава засохне через два дні.
Але раптом я запитую себе: а чи варто це робити?
Те, що я називаю «бурянами», насправді є травою певного виду, яка намагається вижити. Створена й виплекана природою, вона існувала мільйони років. Її квіти, запліднені безліччю комах, перетворилися на насіння, яке вітер розніс по навколишніх полях, а тому позаяк вона посіялася не в одному місці, а багато де, її шанси дожити до наступної весни є значно кращими. Якби вона зосередилася лише в одному місці, то могла б загинути від жадібних травоїдних тварин, повені, пожежі, засухи.
Але всі зусилля до виживання загинуть тепер від загостреного списа, який нещадно вириває траву з корінням.
Але всі зусилля до виживання загинуть тепер від загостреного списа, який нещадно вириває траву з корінням.
Навіщо я це роблю?
Хтось створив цей сад. Я не знаю, хто це був, бо коли я купив дім, сад уже існував тут у гармонії з горами та з деревами довкола нього. Але творець саду мусив ретельно обміркувати, що йому робити, висаджуючи дерева дуже старанно і плануючи їх розташування (існує алея кущів, яка приховує сарай, де ми складаємо дрова) і доглядав його протягом незліченних зим і весен. Коли я купив старий млин де я живу по кілька місяців на рік, моріжок був бездоганним. Тепер мені випала доля продовжити його справу, хоча філософське питання залишається: чи повинен я шанувати роботу творця, садівника, чи повинен підтримати інстинкт виживання, яким природа обдарувала цю рослину, що її сьогодні ми називаємо буряном?
Я далі виполюю небажані рослини і складаю їх на купу, яка незабаром буде спалена. Я також багато міркую над проблемами, які треба було б повязувати не з міркуваннями, а з діями. Проте кожна дія людського створіння є священною і призводить до багатьох наслідків, і це примушує мене думати над тим, що я роблю.
З одного боку, ці рослини мають право розростатися скрізь. З другого боку, якщо я їх тепер не виполю, вони зрештою задушать моріжок. У Новому Заповіті Ісус говорить про те, що треба відокремлювати кукіль, щоб він не змішувався з пшеницею.
Але з підтримкою або без підтримки Біблії я стою перед конкретною проблемою, з якою людство стикається завжди: до якої міри нам дозволено втручатися в природу? Таке втручання завжди має негативний характер, чи буває й позитивним?
Я відкладаю вбік свою зброю відому також під назвою «мотика». Кожен її удар означає кінець якогось життя, небуття квітки, яка мала розпуститися навесні, зухвалість людського створіння, яке хоче змінити під свої забаганки ландшафт. Я повинен подумати більше, бо в цю хвилину я керую могутністю життя та смерті. Моріжок, здавалося, мені каже: «Захисти мене, бо він мене задушить». Бурян також звертається до мене: «Я пройшов таку довгу дорогу, щоб дістатися до твого саду: чому ти хочеш убити мене?»
Зрештою на допомогу мені приходить індійський текст Бгаґавад-ґіта. Я згадав про те, як відповів Крішна воїнові Аржуні, коли той занепав духом перед вирішальною битвою, кинув свою зброю на землю і сказав, що не братиме участі в битві, у якій загине його брат. Крішна відповів йому приблизно так: «Ти гадаєш, що можеш когось убити? Твоя рука є моєю рукою й усе, що ти робитимеш уже давно записано. Ніхто не вбиває, і ніхто не вмирає».
Підбадьорений цим несподіваним спогадом, я знову беру в руки свого списа, й атакую бурян, якого ніхто не запрошував до мого саду. Цього ранку я здобув унікальну науку: коли щось небажане виросте в моїй душі, я попрошу Бога, щоб Він допоміг мені виполоти це без найменшої жалості.
Як стріляти з лука
Важливо ніколи не забувати про те, що дія це матеріалізована думка.
Найменший жест нас викриває, тому ми повинні вдосконалити все, обміркувати деталі, засвоїти техніку в такий спосіб, щоб вона стала інтуїтивною. Інтуїція не має нічого спільного з рутиною, крім того стану, в якому перебуває дух, не повязаний із технікою.
Таким чином, після тривалого вправляння, ми вже не думаємо про всі необхідні рухи: вони стають невідємною частиною нашого існування. Але для цього треба тренуватися, повторювати.
А якщо цього не досить, то треба повторювати й тренуватися.
Подивіться, як умілий коваль обробляє залізо. Для недосвідченого ока він повторює молотом однакові рухи.