Я не знав, де воно, те Баепенді, й ніколи не чув, хто така Нья Шика. Період хіпі минув, я став працювати у студії звукозапису, а моя сестра народила ще одну дитину, не охрестивши і її. Зрештою 1978 року було ухвалене рішення і дві родини її та її колишнього чоловіка поїхали в Баепенді. Там я дізнався, хто така Нья Шика: вона не мала грошей навіть для власного прогодування, бо протягом тридцятьох років будувала церкву й допомагала вбогим.
Я поїхав туди в дуже бурхливий період свого життя: тоді я вже не вірував у Бога. Чи, якщо сказати точніше, не вважав, що збереження духовного світу мало якесь значення: треба було дбати лише про речі суто матеріальні й про ті практичні результати, яких я міг досягти. Я облишив безумні мрії юності зокрема й прагнення стати письменником і не збирався повернутися до ілюзій. Я прийшов до тієї церкви лише для того, щоб виконати свій соціальний обовязок; у чеканні, коли почнуться хрестини, я прогулявся по околицях і зрештою відвідав убогу хатину Нья Шики, що стояла біля церкви. Дві кімнатки, маленький вівтар з образами кількох святих, і ваза з двома червоними трояндами та однією білою.
Під впливом несподіваного пориву, всупереч усьому, про що я думав у той час, я дав обіцянку: «Якщо одного дня мені пощастить стати письменником, чого я раніше хотів, а тепер не хочу, я повернуся сюди, коли мені виповниться пятдесят років і принесу дві червоні й одну білу троянди».
Лише на згадку про хрестини я купив портрет Нья Шики. Коли ми поверталися в Ріо, то потрапили в дорожню пригоду. Автобус вискочив на дорогу переді мною, за якусь частку секунди я встиг повернути кермо, мій шуряк також уникнув зіткнення, але автомобіль, який їхав за нами, зіткнувся з автобусом і вибухнув. Катастрофа забрала життя в кількох людей. Ми зїхали на узбіччя й не знали, що нам робити. Я поліз у кишеню по сигарету й витяг портрет Нья Шики, нашої заступниці.
Від того дня я повернувся до своїх мрій, до первісного пошуку, до літератури, й одного дня виявив, що беру участь у битві, у якій можна перемогти лише тоді, коли твоє серце наповнене миром наслідком чуда, яке з тобою відбулося. Я ніколи не забував про три троянди. Нарешті настали мої пятдесят років які в той час здавалися такими далекими. Настали й минули.
Під час світового чемпіонату з футболу я поїхав в Баепенді, щоб виконати свою обіцянку. Хтось побачив мене в Кашамбу, де я заночував, і місцевий журналіст прийшов узяти в мене інтервю.
Під час світового чемпіонату з футболу я поїхав в Баепенді, щоб виконати свою обіцянку. Хтось побачив мене в Кашамбу, де я заночував, і місцевий журналіст прийшов узяти в мене інтервю.
Коли я розповів йому, що я тут роблю, він попросив:
Розкажіть мені про Нья Шику. Її тіло ексгумували на цьому тижні, й у Ватикані розглядають питання про її беатифікацію. Людей закликають давати свідчення про її заступництво.
Ні, сказав я. Це надто інтимна історія. Я її розповім лише в тому разі, як одержу сигнал.
А який це може бути сигнал? Лише коли хтось заговорить від її імені!
Наступного дня я найняв машину, купив квіти й поїхав у Баепенді. Я зупинився віддалік від церкви, згадуючи службовця фірми звукозапису, який приїздив сюди багато років тому, й про безліч подій, які знову привели мене сюди. Коли я йшов до будиночка Нья Шики, із крамниці одягу вийшла молода жінка.
Я знаю, що ваша книжка «Мактуб» присвячена Нья Шиці, сказала вона. Я певна, вона дуже задоволена.
І не попросила в мене нічого. Ото й був той сигнал, що його я чекав. Й ось вам те свідчення, якого від мене чекають.
Відбудовуючи дім
Один мій знайомий, який не вмів відрізнити мрію від її реалізації, заплутався в серйозних фінансових проблемах. А ще гірше, що він втягнув у свої кепські справи кількох людей, яким не хотів завдати зла.
Неспроможний повернути борги, які дедалі зростали, він подумав про те, щоб накласти на себе руки. Одного вечора він ішов вулицею й побачив будинок, весь у руїнах. «Цей дім, схожий на мене», подумав він. У ту мить він відчув величезне бажання відбудувати його.
Він знайшов господаря, запропонував йому допомогти відбудувати дім і господар зруйнованого дому погодився, хоч і не зрозумів, яка моєму другові з цього вигода. Удвох вони роздобули цеглу, дерево, цемент. Мій знайомий працював із натхненням, хоч і не знав, навіщо він це робить. Але він відчував, як покращувалося його власне життя, поки відбудовувався дім.
На кінець року будинок був готовий. А його особисті проблеми також владналися.
Молитва, про яку я забув
Прогулюючись вулицями Сан-Пауло три тижні тому, я одержав від свого друга Единьйо листівку під назвою «Священна мить». Текст був надрукований на ній чотирма кольорами, на чудовому папері. Там не називалася жодна церква або культ, а була тільки молитва на звороті.
Яким був мій подив, коли я побачив, хто підписався під тією молитвою підпис МІЙ! Молитва була опублікована на початку вісімдесятих років, на внутрішньому боці обкладинки збірки моїх поезій. Я не думав, що вона витримає випробування часом, ані те, що потрапить до моїх рук у такий таємничий спосіб; та коли я її прочитав, мені не стало соромно за те, що я написав.