Він не відреагував. Я повернув його голову й побачив кров на скроні. Що ж тепер? Рана, либонь, серйозна? Я витер шкіру своєю сорочкою, й не побачив там нічого серйозного.
У цю мить чоловік забурмотів фразу, схожу на: «Попросіть їх, щоб вони мене не били». Отже, він живий; я тепер мусив відтягти його від сонця й викликати поліцію.
Він не відреагував. Я повернув його голову й побачив кров на скроні. Що ж тепер? Рана, либонь, серйозна? Я витер шкіру своєю сорочкою, й не побачив там нічого серйозного.
У цю мить чоловік забурмотів фразу, схожу на: «Попросіть їх, щоб вони мене не били». Отже, він живий; я тепер мусив відтягти його від сонця й викликати поліцію.
Я зупинив першого перехожого, який мене проминав, і попросив допомогти мені стягти його в затінок, між хідником і піском. Той перехожий був у костюмі, з портфелем, пакетами, але він усе відклав і підійшов, щоб допомогти мені, мабуть, його душа теж стомилася спостерігати такі сцени.
Поклавши лежачого чоловіка в затінок, я пішов додому, бо знав, що проминатиму телефонну будку військової поліції, і сподівався викликати допомогу звідти. Але дорогою я натрапив на двох поліціантів.
Перед будинком номер такий-то лежить побитий чоловік, сказав я. Я поклав його на пісок. Було б добре викликати «швидку допомогу».
Поліціанти сказали, що вживуть заходів. Отже, я виконав свій обовязок. Учинив добре діяння дня. Проблема тепер перебувала в інших руках, у руках людей, які відповідали за спокій у країні. А через кілька хвилин до мене прийде іспанський журналіст.
Я не ступив і десятьох кроків, як мене зупинив незнайомець. Він говорив португальською мовою з великим акцентом:
Я вже повідомив поліціантів про чоловіка, який лежить на хіднику. Вони сказали, що позаяк не йдеться про злодія, це не їхня проблема.
Я не став чекати, поки іноземець договорить. Повернувся до поліціантів, переконаний, що вони знають, хто я такий, адже я писав статті у газети, виступав на телебаченні. У мене навіть виникла безглузда думка, що в певні хвилини літературна слава допомагає розвязати чимало проблем.
Ви чиновник, пане? запитав один із поліціантів, помітивши, що я рішуче вимагаю допомоги.
Вони не мали жодного уявлення, хто я такий.
Ні. Але ми повинні розвязати цю проблему.
Я був одягнений несолідно: у сорочці, вимащеній кровю чоловіка, який лежав на хіднику, коротких бермудах зі старих обрізаних джинсів, спітнілий. Я був чоловіком звичайним, анонімом, без будь-якого авторитету, людиною, якій набридло протягом кількох десятків років власного життя бачити людей, що лежать на землі, і ніколи не робити абсолютно нічого.
І це все змінило. Бувають хвилини, коли твоє прагнення усуває будь-які перешкоди або страх. Бувають хвилини, коли з твого погляду люди розуміють: ти говориш серйозно. Поліціанти це відчули й викликали «швидку».
Повернувшись додому, я зрозумів, що здобув три уроки з цієї прогулянки:
1) Кожен може не довести свою дію до кінця, коли керується «голим романтизмом».
2) Завжди знайдеться той, хто скаже: «Ти за це взявся, мусиш закінчити».
І нарешті:
3) Кожен може стати авторитетом, коли він абсолютно переконаний у тому, що робить.
Бракувало однієї плитки
Під час однієї з подорожей я одержав факс від своєї секретарки:
«Бракує однієї скляної плитки, щоб завершити перебудову кухні, повідомляла вона. Надсилаю первісний проект, і ті зміни, які пропонує муляр, щоб компенсувати нестачу плитки».
З одного боку був малюнок, зроблений моєю дружиною: гармонійні ряди з отвором для вентиляції. З другого боку проект, який вирішував проблему нестачі плитки: справжня головоломка, де скляні квадрати змішувалися без будь-якої естетики.
«Ми купимо плитку, якої бракує», написала моя дружина.
Так і зробили, і первісний проект був збережений.
Того вечора я багато думав про те, що сталося. Як часто, за браком простої плитки, ми спотворюємо первісний проект нашого життя.
Раджа розповідає мені історію
Вдова з бенгальського села не мала грошей, щоб її син міг купувати квиток на автобус, тож коли хлопця прийняли до коледжу, він мусив сам-один ходити через ліс. Щоб заспокоїти його, вона сказала:
Не бійся лісу, мій сину. Попроси Крішну, щоб він тебе супроводжував. Він почує твою молитву.
Хлопець послухав, що сказала йому мати, Крішна прийшов і щодня супроводжував його.
Коли настав день ювілею вчителя, хлопець попросив у матері трохи грошей, щоб купити вчителю подарунок.
У нас немає грошей, сину. Попроси свого брата Крішну, щоб він допоміг тобі купити подарунок.
Наступного дня хлопець розповів Крішні про свою проблему. Той дав йому глечик, наповнений молоком.
У нас немає грошей, сину. Попроси свого брата Крішну, щоб він допоміг тобі купити подарунок.
Наступного дня хлопець розповів Крішні про свою проблему. Той дав йому глечик, наповнений молоком.
Підбадьорений хлопець віддав глечик із молоком учителю. Та позаяк інші подарунки були кращими, учитель не звернув найменшої уваги на подарунок вбогого учня.
Віднеси цей глечик на кухню, сказав учитель своєму помічникові.
Помічник зробив те, що йому наказали. Проте, виливши молоко з глека, він побачив, що глек наповнюється сам. Він негайно повідомив про це учителю, і той, ошелешений, запитав хлопця: