У його оповіді алтей-просвирник проростав наче з казки. У давнину це була перша солдатська допомога. Рани й опіки заживляють маззю з кореня алтею, воску, качиного жиру і ромашки. Ним виганяють отрути, змазують місця укусів. При цьому треба пити молоко смирної корови. З гусячим жиром алтей заспокоює біль у суглобах, запалених нервах і розтягнених мязах. Дуже помічні грудні чаї з нього при кашлі, бронхіті й пневмонії. Просвирник є головним складником знаменитого «ренського вина», яким чистять від слизу шлунок, печінку й селезінку. Утім, він помякшує, гасить запальні прояви в будь-яких органах. Де треба, сушить чи, навпаки, обволочує гойною змазкою, звязує розриви. Відвар на молоці пють при сухотах, настоянками лікують виразку шлунка й хвороби шкіри.
У свою хащову бутність, зізнався старий, я мачулив його цупкі стебла на волокна. Дуже добрі мотузки виходили. А ти ниньки спробуєш його корінь на зуб. Час про вечерю подумати. І про сухе стійло. Чуєш, як жаби навісніють? За годину урветься небо.
Зізнатися, я давно чекав цього. Від ранку ми нічого, крім суниць, не їли. А про вороття додому через три-чотири гори не могло бути й мови. Ми забралися в саму глушину Пузняківських лісів. Хтозна-скільки було звідси до села, про яке я чув колись приповідку: «Махнув рукою, як Бог на Пузняківці». Непокоїло інше: у наплічнику старого я не бачив ані крихти їстівного. Лише «луг». І я не стримався:
Про яку вечерю ви кажете?
Май терпіння. На кожну діру знайдеться свій гвізд.
І тоді вчувся тривожний гуркіт. Перевал нагло затягувало темною свинцевою завісою. Розпарений обшар завихорився свіжими струменями вітру. Він і нас підхопив і поніс до принишклого притемненого лісу. Я не встигав за старим. Його ціпок, як і ноги, ледве торкався землі. Його вицвіла фіолетова сорочка, як вітрило, злітала над папоротями й буреломами. Він петляв, прислухався, принюхувався до чогось. Зупинився й кинув мені через плече:
Є місця, у яких можна ввійти в землю. Та се не та хаща. Тут треба спадати на инше Гадаю, он та тополя
І ми рушили до товстезного дерева, що здаля бовваніло в рідколіссі. За кілька кроків мій поводир на ходу скинув рюкзак. Ми обійшли стовбур, і я побачив при землі величезне дупло. Ціла ямища в корені дерева.
От і маємо на ніч придомок, втішно мовив дід. Ачей, вуйко Мішо не розсердиться.
Я не розумів, про що він говорить. Був спантеличений і несподіваною знахідкою, і білими блискавицями, що сіклися в кронах дерев. Тим часом старий притягнув кілька товстих жердин, упер їх кінцями в тополю, а прикоренки укріпив на землі камінням. І наказав мені:
Ламай ялинові лапи і складай дашком на сі кроквиці. Буде захист для ватри. А я скочу на який розжиток, і розчинився в зелені.
Лічниця на воловій шкурі
Одного ранку мене розбудили голоси. Вони чулися здолу, як віддалене гудіння мошви. Промивши очі, я вийшов на гребінь кряжу й побачив вервечку людей, що піднімалися звивистим плаєм. Було й кілька коней, на них сиділи діти. Люди, зауважив я, були одягнені не для роботи.
Хто вони? запитав я Світована, що саме зняв із ворини просохлу волову шкуру й розстеляв на моріжку біля потічка.
Се люди, які не хочуть бути хворими.
Прибутні, поклонившись, стали в тінь під скелею. Старий вийшов до них у чистій сорочці й сказав:
По одному будете ставати босака на шкуру. Першими най підходять ті, що прийшли останніми. Говорити лише тоді, коли буду питати. Думайте про те місце, де болить. Якщо перестало боліти, на шкуру не ставайте. Якщо у своє одужання не вірите ви не туди прийшли І затямте: здорове теж часом болить. А в болю буває більше правди, як у дужости
Підвели стриженого хлопчика; його спалені на сонці ніс і вуха лущилися. Мати аж щулилася від розгубленості.
Пропав голос у дітвака. Два дні вже ні слова
Значить, говорив доти більше, ніж треба, старий притамував усміх.
Троскотало, що там казати. Але я боюся, бо вже два дні дітвак не говорить. Може, чогось напудився?
Хіба жаби. У ріці перекупався твій леґінь.
А й правда, безголосий прийшов із ріки.
Звари йому на малому вогні дві терті морквини в молоці. Проціди, моркву най зїсть, а молоко тепленьке пити протягом дня. І завтра так, і позавтра. На підборідді в нього вузол запалився, то прикладай на те місце свіжозамішений коржик: дві жмені грубої муки, варішка меду. Двічі на день прикладай. А ти, збитошнику, повернувся до малого, коли заговориш, слідкуй, що говориш. І щоб ні слова матері накриво, бо стратиш голос повторно. Річ не спроста відбирається. А тепер біжи, бо я ще хочу повісти матері двойко слів Чому, невістко, про свою головну журу мовчиш? Чим гризешся?
Чоловіком. Блудом пішов. Прихоплює на стороні.
Біда. Та що тут урадиш?! Пусти заволоку на всі чотири вітри. Пес, котрого вяжуть, рветься з двору. Перебіситься вернеться. А не вернеться знаття, що се не його двір. І тобі втрата невелика. А до ворожок не ходи! Ще гірше буде і тобі, і йому, і дітвакові. Сама видиш. Ліпше помолися за його любасок. Гадаєш, їм, нещасницям, легко лизати з чужого тареля? Помолися сердечно, молитва все загладить
Чоловіком. Блудом пішов. Прихоплює на стороні.