Ні, все-таки я допоможу вам, вирішив він. Де ви живете?
Неподалік, на вулиці Панській.
Назва вулиці не говорила Теодорові нічого. Це зрозуміла і дівчина.
То ви заблудилися? Їй стало весело.
Вона одразу, якось миттєво, змінилася, страх покинув її. Дівчина сміливо взяла Теодора під руку і насмішливо сказала:
Що ж, пішли, мій сміливий драгуне!
До вулиці Панської дійсно було недалеко, можна добратися за пять хвилин, але вони йшли повільно, не спішачи. Дорогою Теодор дізнався, що звати чарівну незнайомку Стасею і їй «уже девятнадцять років».
А хто це був за пан, з ким я зіткнувся? запитав Теодор.
На це запитання Стася не відповіла, лише послабила руку. Теодор відчув це і зрозумів, що відповідати на нього дівчині не хочеться. Він хотів уже вибачитися, але Стася випередила його.
Це був Генрік Владимирський, подаючий надії скрипаль, сказала вона.
Це ваш наречений? поцікавився Засмужний.
Так хочуть мої батьки, була відповідь.
Зрозумівши, що ця тема для дівчини болюча, Теодор вирішив до неї не повертатися.
На них звертали увагу. Високий красивий драгун і тендітна юна панянка були чудовою парою. Деякі зустрічні поважно кланялися і віталися. Теодор, що вперше був не лише на цій вулиці, але й у Львові взагалі, особливо у цьому районі, розумів, що це вітаються з його супутницею, яка тут жила.
А ось і її будинок. Стася повернула у провулок і зупинилася біля великих дубових дверей. Теодор хотів було відкланятися, але дівчина зупинила його.
Я прошу вас зайти, Теодоре, сказала вона. Я хочу познайомити вас з моїми батьками і розповісти про ваш героїчний вчинок.
Засмужний спробував заперечити і відмовитися від такої сумнівної честі, але було пізно. Стася відчинила двері, й обоє опинилися у великій прихожій.
Теодор вперше був у міській квартирі, тим більше, що тут жили небідні люди. Це він зрозумів з багатого одягу на вішалці, дзеркал і білої скульптури якогось юнака у кутку.
Зі сходів до них спускалася літня жінка.
Стасю, що сталося? сплеснула вона руками. Чому ти так рано? Де Генрік? І хто цей молодий чоловік?
Мамо, не хвилюйся, зі мною вже все гаразд, заспокоїла її дочка.
Вже гаразд? перепитала мати. А що було негаразд?
На мене напали хулігани.
Почувши такі слова, пані однією рукою схопилася за голову, а другою за перила.
Мамо, не переживай. підбігла до неї Стася. Кажу ж, все гаразд. Мене врятував пан Теодор.
Дівчина кинула поглядом на драгуна, від чого він почервонів.
А Генрік? запитала мати.
О Генрік! Він втік перший.
Мати випросталася, критично оглянула дочку, потім владним голосом покликала:
Аґнежко!
Одразу ж з бокових дверей зявилася покоївка.
Скажи панові адвокату, що я його прошу спуститися сюди.
Так, пані!
Покоївка побігла виконувати наказ, а мати звернулася до дочки.
Стасю! Тобі потрібно переодягнутися. Ці волоцюги, напевне, не милися декілька днів. А пан Теодор почекає.
Добре, мамо! відповіла Стася і, кинувши: Я зараз! побігла нагору.
Майже одночасно з бокових дверей зявився літній чоловік у довгому зеленому халаті. Він недовірливо подивився на Теодора і підійшов до дружини.
Що сталося, дорога?
Ти уявляєш, Каролю, на нашу Стасю напали якісь хулігани, а цей молодий чоловік врятував її. Уявляєш?
Чому не уявляю, спокійно відповів чоловік. Мене дивує, що це сталося лише сьогодні. З усім тим Молодий чоловіче, ми з дружиною безмежно вдячні вам за цей ваш вчинок. Можу я дізнатися, хто ви?
Теодор Засмужний! Драгун клацнув підборами, від чого дзенькнули шпори.
Сподіваюся, пан є поляк?
На це запитання Теодор не чекав. Він гарячково розмірковував, що йому відповісти: збрехати і, судячи з усього, не зашкодити Стасі чи сказати правду.
Ні, пане адвокат, я українець!
У кімнаті щось змінилося. Блаженна усмішка вмить зникла з обличчя жінки, адвокат одразу зробився байдужим. Він переглянувся з дружиною.
Ми вдячні вам за порятунок дочки, повторив він.
З цими словами чоловік вийняв з кишені туго набитий гаманець.
Скажіть, скільки ми вам винні?
Кров вдарила Теодорові в обличчя, але він швидко опанував себе.
А у скільки ви оцінили б честь своєї дочки? жорстко запитав він.
Не вам говорити про честь польки! гордо сказала мати.
Повірте, пані, коли ваша дочка звала на допомогу, вона кликала не поляка, а будь-кого. І я рятував не польку, а просто дівчину, яка потрапила в біду. А щодо поляків і честі Супутник пані Стасі, поляк, втік, і, до слова, нападники також були поляками. Тому, пане адвокат, не трудіться: Стасю я врятував безплатно. Маю честь!
Він знову клацнув підборами, різко повернувся і покинув квартиру. Лише за дверима відчув, як йому погано, неначе хтось плюнув йому в душу. Але чому неначе? Плюнули. Плюнули лише через те, що він українець і не може бути благородним лише з цієї причини.
Ні, негайно звідси! Швидше залишити цю Панську вулицю. Теодор швидким кроком покинув внутрішній дворик і зіткнувся з двома перехожими, що спокійно розмовляли між собою.
Обережніше, юначе! українською мовою невдоволено сказав старший невисокий літній чоловік з сивими пишними вусами і злегка навикаті очима.
Пробачте! пробурмотів Теодор і замішався у натовпі перехожих.