Всего за 189 руб. Купить полную версию
Я не мав змоги перевірити, чи події, про які Галлер розповідає в рукописі, мають якусь реальну основу, і не сумніваюся в тому, що вони в переважній більшості вигадані, але це не якісь пустопорожні вигадки, а швидше спроба висловити глибокі душевні переживання, надавши їм форми життєвих колізій. Напівфантастичні події, описані в Галлеровому творі, мабуть, належать до останніх тижнів перебування його в нашому місті, і я певен, що в них також є частка реальних, об'єктивних переживань. На той час у нашого пожильця справді змінились і поведінка, і зовнішній вигляд, він став рідше бувати вдома, часом навіть не приходив на ніч і не торкався книжок. Я тоді рідко зустрічав його, але щоразу мене вражало, як він пожвавішав і помолодшав, а інколи здавався просто веселим. Щоправда, після того піднесення зразу настала нова, тяжка депресія: він цілими днями лежав у ліжку, не хотів нічого їсти. Саме в той час знову з'явилася його коханка, і між ними відбулася незвичайно бурхлива, навіть брутальна сварка, яка сколихнула весь будинок і за яку потім Галлер вибачався перед моєю тіткою.
Я не мав змоги перевірити, чи події, про які Галлер розповідає в рукописі, мають якусь реальну основу, і не сумніваюся в тому, що вони в переважній більшості вигадані, але це не якісь пустопорожні вигадки, а швидше спроба висловити глибокі душевні переживання, надавши їм форми життєвих колізій. Напівфантастичні події, описані в Галлеровому творі, мабуть, належать до останніх тижнів перебування його в нашому місті, і я певен, що в них також є частка реальних, об'єктивних переживань. На той час у нашого пожильця справді змінились і поведінка, і зовнішній вигляд, він став рідше бувати вдома, часом навіть не приходив на ніч і не торкався книжок. Я тоді рідко зустрічав його, але щоразу мене вражало, як він пожвавішав і помолодшав, а інколи здавався просто веселим. Щоправда, після того піднесення зразу настала нова, тяжка депресія: він цілими днями лежав у ліжку, не хотів нічого їсти. Саме в той час знову з'явилася його коханка, і між ними відбулася незвичайно бурхлива, навіть брутальна сварка, яка сколихнула весь будинок і за яку потім Галлер вибачався перед моєю тіткою.
Ні, я переконаний, що він не наклав на себе руки. Він і досі живий, десь втомлено долає хворими ногами сходи в чужому будинку, довго розглядає натертий до блиску паркет і вимиту, доглянуту араукарію, просиджує дні в бібліотеках, а вночі в ресторанах або лежить на чужій канапі, дослухається до життя за вікном, до гомону людей і знає, що він ніколи не належатиме до їхньої громади; але він не заподіює собі смерті, рештки віри кажуть йому, що він повинен випити до дна чашу страждання, тяжкого страждання, яке роздирає йому серце, і від того страждання має померти. Я часто думаю про нього. Він не полегшував мені життя, не мав хисту додавати мені сили й радості. О, навпаки! Але я - не він і живу не його життям, а своїм власним, скромним, міщанським, зате забезпеченим життям, сповненим обов'язків. Тому обоє ми, і я, і моя тітка, згадуємо про Степового Вовка спокійно й приязно. Тітка знає про нього більше, ніж я, але те знання сховане в її доброму серці.
Щодо Галлерових записок, цих чудних, почасти хворобливих, а почасти прекрасних, змістовних фантазій, то мушу сказати, що якби вони потрапили мені до рук випадково, і якби я не знав їхнього автора, то, мабуть, обурено викинув би їх. Але завдяки знайомству з Галлером я зміг більш-менш зрозуміти їх, ба навіть оцінити. Я ще добре подумав би, чи показувати їх комусь, якби бачив у них тільки патологічні фантазії одного схибного бідолахи. Але я бачу в них щось більше, документ часу, бо знаю тепер, що Галлерове божевілля це не химерія окремої людини, а недуга самої доби, невроз того покоління, до якого належить Галлер, і ним охоплені не тільки слабкі, неповноцінні особи, а якраз сильні, найрозумніші й найобдарованіші.
Ці записки, байдуже, більше чи менше реальних подій покладено в їхню основу, спроба подолати широко розповсюджену хворобу часу не замовчуванням чи виправданням її, а перетворенням самої цієї хвороби в об'єкт зображення. Це справжнісінька мандрівка крізь пекло, часом боязка, а часом мужня подорож крізь хаос затьмареного душевного світу, подорож, почата з твердим наміром перейти пекло, підставити чоло хаосові й вистраждати все до кінця.
Ключ до такого розуміння дав мені сам Галлер. Якось, коли ми розмовляли про так звані жахи середньовіччя, він сказав:
Тих жахів насправді не було. Якби середньовічна людина пізнала весь спосіб нашого теперішнього життя, вона побачила б у ньому ще більше жахів, жорстокості й варварства, ніж у своєму. Кожна доба, кожна культура, кожен звичай і традиція мають свій характер, свої, тільки їм властиві, лагідні й суворі риси, свою красу й жорстокість, вважають звичайним явищем певні страждання і терпляче приймають певне зло. Людське життя стає справжньою мукою, справжнім пеклом тільки там, де перетинаються дві доби, дві культури, дві релігії. Якби людині античного світу довелося жити в добу середньовіччя, вона б задихнулася, як задихається дикун серед нашої цивілізації. Але бувають часи, коли ціле покоління так застрягає між двома епохами, між двома способами життя, що всяка мораль, всяке почуття норми і безпеки, всяка душевна простота втрачається. Звичайно, не кожен відчуває це з однаковою силою. Така натура, як Ніцше, вистраждала наше теперішнє зло на ціле покоління раніше. Те, що йому довелося пережити самому, серед людей, які його не розуміли, тепер переживають тисячі.