Значить, це була Бразілія! сказала лялька. Тут у нас все пальми та пальми, і на кожній пальмі, на самій верховині, сидить соловей-сабіа і співає.
Побачив землю, порослу пальмами, провадив далі кіт, не дуже задоволений, що його так часто уривають, і на березі чимало голих індіанців, озброєних луками і стрілами. Вони дивилися на корабель так, наче побачили когось з того світу: це вперше-бо до їхнього берега причалив корабель.
Уявляю, коли б вони побачили поїзд, зауважила Емілія.
Тоді Колумб, вів далі кіт, поклав собі зійти на берег і дізнатися, що це за земля, бо не був певен, чи Це Америка, чи щось інше. Він спустив шлюпку на воду і поплив до берега. Стрибнув на берег і покликав індіанців.
Індіанці навіть не зрушили з місця, та їхній вождь поклав не боятись і підійшов до Колумба.
«Привіт!» сказав Колумб поштиво і зняв свого капелюха з пером.
«Ласкаво просимо!» відповідав індіанець, але капелюха не зняв, тому що не носив його.
Тоді Колумб поцікавився:
«Чи не можете ви, сеньйоре, сказати мені: оце і є та сама Америка, яку я шукаю?»
«Атож! відповів індіанець. Оце і є та сама Америка, яку ви, сеньйоре, шукаєте. А я знаю, хто ви! Адже ви той самий Христофор Колумб, так?»
«Це справді я. Як ви вгадали?»
«Сам не знаю, відповів індіанець. Як тільки ви, сеньйоре, ступили на берег, мене начебто в живіт ударило, і я сказав собі: це приїхав сеньйор Христофор, побий мене грім!»
Колумб попростував до індіанця, щоб потиснути йому руку. Індіанець обернувся до своїх товаришів, що стояли трохи осторонь, і крикнув:
«Ось нас і відкрили, хлопці! Це і є той самий Христофор Колумб, який хазяйнуватиме на нашій землі. Старі часи закінчилися. Тепер починається нове життя. І така зніметься колотнеча»
В цьому місці розповіді граф вистромив голову з бляшанки і голосно сказав:
Не вірте! Америку відкрито зовсім не так! Я прочитав усю історію Колумба в книзі, що стоїть на полиці у донни Бенти. Я запевняю, що кіт Фелікс усе вигадує.
Не вірте! Америку відкрито зовсім не так! Я прочитав усю історію Колумба в книзі, що стоїть на полиці у донни Бенти. Я запевняю, що кіт Фелікс усе вигадує.
Нічого він не вигадує! скипіла Емілія, Так усе й було. Книжка там не була і не може знати більше, ніж дідусь сеньйора Фелікса, який сам там був і на власні очі все бачив.
Та ця історія просто бридня! обурився вчений граф. Бридня якась!..
Самі ви бридня! зарепетувала Емілія.
І обернувшись до Кирпи, запропонувала:
Чому б нам не заткнути графа, га?
Кирпа погодилася, що це непогана думка: вона збігала на кухню, принесла велику покришку і закрила банку, в якій сидів граф.
Коли непорозуміння закінчилися, кіт Фелікс вів далі:
Потім були ще пригоди, а потім ще пригоди, а потім ще нові пригоди, аж поки дідусь одружився і народився мій тато, а потім мій тато одружився, і народився я.
А де ви народилися? запитав Педріньйо.
Я народився у Сполучених Штатах, в місті Нью-Йорку. Я народився на сорок третьому поверсі найвищого хмарочосу.
Хма-ро-чосу мрійливо повторила Емілія. Гарна назва. На місці донни Бенти я перейменувала б нашу безрогу корову на Хмарочобушку
Не переривай щохвилини, Еміліє! розгнівалася Кирпа. Адже кіт не може так розповідати І, обернувшись до кота, спитала: А ці будинки справді чешуть хмари, чи це тільки так кажуть?
Чешуть, аякже, підтвердив кіт, подеколи до дір. Хмари над Нью-Йорком усі в дірках.
Я б на їх місці підвісила хмари трошки вище, докинула Емілія.
Кирпа затулила їй рота рукою.
Народився я в хмарочосі, провадив кіт, і виховувався як вуличний хлопчисько. Поміж американських кошенят я славився як найбільший хуліган, і вже мишкам-злодюжкам я не потурав! А коли я підріс, то і на щурів напався, еге ж: і вже так ловив мишей, так ловив мишей, Що майже все мишаче населення в інше місто переїхало. І от якось спало мені на думку рушити у мандри. Пішов я на пристань і побачив там безліч кораблів ті новіші, інші старіші. Я вибрав найстаріший корабель, зметикувавши, що на новому, мабуть, менше мишей. Ну от, значить, сів я на корабель, звичайно, без квитка, і відразу спустився в трюм. Як тільки я ввійшов, усе мишаче товариство пороснуло врозтіч і поховалося по кутках. Мені пощастило злапати тільки чотирьох. На другий день я, правда, спіймав уже цілий десяток. На третій день я спіймав двадцять мишей. На четвертий
ви спіймали сорок! сказала Емілія.
Ні, лише тридцять девять, поправив кіт. І так тривало пятнадцять днів. На шістнадцятий день я був уже гладкий, як свиня, і дав пискунам спокій. Ось тут і скоїлося нещастя.
Яке нещастя?
Майте терпіння. Я саме доїдав останню мишу з тих, що зловив на кораблі, коли згори почувся рев. Я піднявся на палубу дізнатися, що сталося, і виявилося, що це реве буря, а капітан сказав, що корабель налетів на скелю і збирається тонути.
Хай бог милує, сказала тітонька Настасія, яка була задрімала, та цієї хвилини прокинулася, страшна, напевно, була картина
Так, корабель збирався тонути, провадив далі кіт, він розтрощив собі носа й ковтав воду, мов губка. Матроси бігали туди-сюди, як божевільні. Ті спускали шлюпки, ті привязували себе до рятувальних кругів, а ті плигали у воду еге ж Я сказав собі: «Що ж тепер з тобою станеться, Феліксе?» Думав, думав та й надумав таке: єдиний порятунок це дати якій-небудь акулі проковтнути мене. Навколо корабля роїлося багато акул, і в усіх пащі були роззявлені і зубиська як пилка.