Монтейру Лобату
Орден Жовтого Дятла
ЧАСТИНА ПЕРША
Кирпині забави
Розділ перший
Кирпа
В маленькому будиночку, який усі в околиці називають чомусь Будиночок Жовтого Дятла, живе бабуся. Їй вже понад шістдесят років. Звуть її донна Бента. Якщо хтось пройде мимо по дорозі і побачить її на веранді, з кошиком для рукоділля на колінах, в окулярах, що сповзли на кінчик носа, неодмінно подумає:
«Як нудно отак одній-однісінькій жити за містом, в глушині»
Але той, хто так подумає, помилиться. Донна Бента найщасливіша за всіх бабусь на світі, бо з нею живе її улюблена онука Лусія, дівчинка з кирпатим носом; за цей ніс її і прозвали «Кирпа». Кирпі сім років, вона смуглява й румяна, наче той плід жамбо, любить смажену кукурудзу і вже вміє пекти сама солодкі пампушки, дуже добрі.
У Будиночку Жовтого Дятла живуть ще двоє: тітонька Настасія, добра стара негритянка, яка няньчила Лусію, коли та була зовсім маленька, і Емілія ганчіряна лялька, досить недоладна собою. Емілію зробила тітонька Настасія: тулуб пошила з ганчіря, а очі вигаптувала шовком і брови теж вишила, тільки височенько, тому здається, начебто Емілія завжди чимось здивована чи обурена. Проте, незважаючи на ці природні вади, Кирпа дуже любить Емілію і не може ані поснідати, ані пообідати, поки не посадовить Емілію за стіл поруч з собою; а перш ніж лягти спати, завжди покладе Емілію в іграшковий гамак, привязаний якраз для неї на веранді, між двома ніжками стільця.
Кирпі дуже подобається сидіти зі своєю лялькою на березі струмочка, що протікає в глибині садка. Струминки його, швидкі й говіркі, весело дзюрчать, обминаючи чорні круглі камені, «чорні, як тітонька Настасія», каже Кирпа.
Щовечора вона бере ляльку і йде на берег струмочка, сідає на коріння старого дерева інга, що виткнулось із землі, і годує кришками рибок ламбарі.
Немає рибки, яка б не знала Кирпи; тільки-но дівчинка прийде, як усі вони пливуть до берега: найменші й безтурботні підпливають зовсім близько, а більші й поважніші, ті тримаються про всяк випадок трохи далі мабуть, чи не бояться ляльки
Отак дівчинка просиджує цілі години, аж поки тітонька Настасія зявиться біля хвіртки, що веде у дворик, і гукне протягло:
Ки-и-рпо, додому пора!..
Розділ другий
Принц Срібна Рибка
Одного разу, погодувавши рибок, Лусія відчула, що її на сон хилить. Вона прилягла на траву, поклавши собі під лікоть ляльку, і почала дивитися на хмаринки, що пливли по небу, утворюючи то верховини, то полонини.
І вона вже зовсім була заснула під гомін струминок, коли раптом відчула, що хтось лоскоче їй носа. Вона трохи розплющила очі: на кінчику її кирпатого носа стояла рибка, одягнена як хлопчик.
Таки справді одягнена як хлопчик. На рибці були штанці, курточка і брилик, а з-під плавця стирчала парасолька чи не диво! Рибка дивилася на знаменитий ніс насупившись, начебто не тямила, що це, власне, таке.
Кирпа затаїла дух
Даремно лікар Слимак приписав мені свіже повітря, сказала несподівано рибка людським голосом, та ще й буркотливо. Що ж це таке: я приходжу на цей луг, хочу погуляти по траві і раптом наштовхуюся на цю чудну гору І рибка ткнула парасолькою в кінчик Кирпиного носа. Та вона з мармуру, чи що?
Тут Кирпа сіла і сказала:
Ні, рибко, я зовсім не гора. Я Лусія, та сама дівчинка, яка щодня приходить сюди вас годувати. Хіба ж мене не впізнаєш?
Таж тебе ніяк не можна впізнати, дівчинко, відказала рибка: Коли дивитися з води, то ти зовсім інша
Може, але, слово честі, я це справді я. А оця сеньйора моя подруга Емілія.
Рибка поважно вклонилася ляльці і поспішила відрекомендуватися:
Принц Срібна Рибка, король Країни Прозорих Вод.
І принц і король заразом, от здорово! вигукнула Кирпа, плескаючи в долоні. Як гарно! Мені завжди кортіло подивитися на казкового принца або короля, а тут обидва вкупі!
Вони ще трохи побалакали, а потім Принц запросив Кирпу відвідати його країну. Вона залюбки погодилася.
Тільки ходімо негайно ж, сказала вона, поки тітонька Настасія мене не покликала. А потім ви до нас теж приїдете? Правда ж?
Матиму за честь, любязно відповів Принц.
І вони пішли поруч, як давні друзі. Лялька простувала слідом, не промовивши і слова.
Здається, сеньйора Емілія невдоволена? запитав Принц.
Ні, Принце, просто, розумієте, вона німа зроду. Я шукаю доброго лікаря, щоб її вилікував.
При моєму дворі живе чудовий лікар, знаменитий лікар Слимак. У нього є такі пілюлі, що допомагають від усіх хвороб. Хто не помирає всі видужують. Я певен, що коли він візьметься лікувати сеньйору Емілію, то вона у вас защебече, мов пташка.
Так, розмовляючи про чудесні пілюлі лікаря Слимака, вони підійшли до гарного гроту, якого дивна річ! Кирпа ніколи раніше тут не помічала.
Оце вхід до мого королівства, сказав Принц.
Кирпа боязко зазирнула вглиб гроту.
Дуже темно, Принце. Емілія, бачте, боїться.
Замість відповіді Принц витягнув з кишені світлячка, що правив йому за живий кишеньковий ліхтарик. Грот освітився, лялька перестала боятися, і Кирпа ввійшла. Коли вони простували гротом, їх дуже шанобливо вітали сови, кажани, тільки Кирпі чогось не схотілося з ними знайомитися.