У свою чергу Рипічип виставив уперед ліву ногу, відставив праву, уклонився й церемонно поцілував їй ручку. Потім випрямився, підкрутив вуса та пискнув:
Низький уклін її королівській величності! Моє шанування його величності королю Едмунду! Тут він вклонився знов. Ви зробили нам велику честь, зволивши зійти на борт нашого судна, бо саме тепер вашої присутності нам особливо не вистачало під час цього знаменного походу.
Ой-ой-ой! Хто-небудь, заберіть його геть з очей моїх! скиглив Юстас. Я навіть духу мишачого не терплю, а бачити мишу на власні очі і зовсім бридко, особливо дресировану. Я взагалі не терплю вчених тварин! Вони дурні, пихаті й жалюгідні! Від них так тхне поганим смаком і вульгарністю, що аж жаль бере!
Чи не слід мені розуміти це таким чином, мовив Рипічип до Люсі після того, як, розвернувшись, зміряв Юстаса довгим пронизливим поглядом, що цей напрочуд нечемний юнак перебуває під вашим особистим заступництвом? Бо інакше мені не залишається нічого іншого, як
У цю саме мить Люсі й Едмунд разом чхнули.
Який же я нетямущий досі тримаю вас тут у мокрій одежі! схаменувся Каспіан. Мерщій до каюти перевдягатися! Люсі, тобі я, звичайно, надам власну каюту, ось тільки, боюся, немає на кораблі жодної сукні. Доведеться тобі вдовольнитися моїми речами. Рипічипе, коли на те ваша ласка, проведіть наших гостей.
Коли йдеться про безпеку прекрасної дами, ґречно зауважив Рипічип, то навіть питання честі відступає на другий план до слушної нагоди. І він кинув красномовний погляд на Юстаса.
Та Каспіан попрохав його поквапитися, і за якусь хвилину перед Люсі прочинилися двері капітанської каюти. Каюта сподобалася Люсі з першого погляду. Крізь три квадратні вікна (або порти) виднілася синя вода з білими бурунами; посередині стояв стіл, із трьох боків його оточували низькі лави, оббиті оксамитом; під стелею гойдалася срібна лампа, з мистецькою майстерністю, як одразу здогадалася Люсі, викувана гномами; а над дверима сяяло золотом зображення Лева. Люсі у захваті переводила погляд з однієї речі на іншу, коли праворуч від неї прочинилися малопомітні двері й на порозі зявився Каспіан.
Ця каюта твоя, Люсі, мовив він, я тільки заберу деякі речі. Він заходився копирсатися у шафі. Як перевдягнешся, викинь мокре за двері, я віддам усе сушитися на камбуз.
У цій каюті Люсі почувалася так, ніби пробула тут щонайменше з місяць. Хитавиця її не турбувала, адже вона звикла до неї ще за її бутність королевою, коли чимало часу проводила в морських мандрах. Щоправда, порівняно з її власною кімнатою, каюта видавалася зовсім крихітною. Зате стіни зі світлого дерева були розписані орнаментами з усіх можливих пташок і звірів і малинових драконів, що причаїлися поміж пагонів виноградної лози. До того ж усе навколо видраїли так, що не було видно ані пилинки. Капітанський одяг виявився завеликим, та це її не бентежило. А от із черевичками була справжня біда: що б вона не приміряла туфлі, сандалі чи корабельні боти, її нога одразу ж тонула в них. Тому Люсі махнула на все рукою і вирішила далі ходити босоніж. Перевдягнувшись, вона визирнула у віконце, вдивилася у швидкоплинну воду і вдихнула морського повітря на повні груди. Щось їй підказувало, що попереду на них чекають дивовижні пригоди.
Розділ 2
На борту «Зоряного мандрівника»
А ось і ти, Люсі! зрадів Каспіан. Ми саме чекали на тебе. Знайомся, це наш капітан, лорд Дриніан!
Темноволосий чоловік, що стояв поруч із ним, опустився на одне коліно й галантно поцілував їй ручку. Окрім них, на палубі стояли ще Рипічип і Едмунд.
А де ж Юстас? поцікавилась Люсі.
Валяється в ліжку, махнув рукою Едмунд. Ну, і нехай! Краще вже його взагалі не займати: що більше з ним панькаєшся, то гірше він себе поводить.
Що ж, знизав плечима Каспіан, а нам тим часом не завадило б дещо обговорити
Ще б пак! підхопив Едмунд. По-перше, щодо часу. За нашим пройшов рік із тих пір, як ми покинули Нарнію напередодні вашої коронації. А за вашим?
Рівно три, обізвався Каспіан.
Як у вас справи? Усе гаразд? не втримався Едмунд.
Хіба ж я полишив свої володіння та вийшов у море, якби щось було негаразд? зауважив король. Усе до ладу. Фавни, розумні звірі, гноми і заморці давно перестали сваритися між собою, а велетням, що мешкають на кордонах, ми завдали такого прочухана минулого літа, що вони тепер платять нам данину. До того ж під час моїх мандрівок заморцями править не хто інший, як ваш давній знайомий гном Тиквік. Ви, звичайно, памятаєте його?
Ще б пак, усміхнулася Люсі. Любий вірний Тиквік! Про кращого регента годі й мріяти!
Він відданий короні, мов борсук, і хоробрий, як як сам миш! додав Дриніан. (Він хотів був сказати «хоробрий як лев», але вчасно помітив пильний погляд Рипічипа.)
То куди ж іде наш корабель? спитав Едмунд.
О, це досить довга розповідь, відповів Каспіан. Ти, напевно, памятаєш, що, коли я був ще зовсім хлопчиком, мій підступний дядько Міраз відправив сімох друзів мого батька досліджувати далекі східні моря за Самотні острови, побоюючись, що ці шляхетні люди свого часу встануть на мій бік
І жоден із них додому так і не повернувся продовжила Люсі.