Здавалося, Лев сказав усе, що бажав, і Джил вирішила, ніби має щось сказати. Тож вона промовила: «Щиро дякую. Я зрозуміла».
Дитя, промовив Аслан, і голос його якось помякшав, може статися, що ти зрозуміла не так добре, як тобі здається. Але то не біда. Для початку ти повинна все це запамятати. Повтори-но мені всі чотири знаки.
Джил спробувала повторити, але вийшло не дуже добре. Лев заходився виправляти її і змушував дівчинку повторювати й повторювати доти, аж поки вона не вивчила їх напамять. Він не виказував ознак нетерпіння, тож Джил зрештою набралася сміливості та спитала:
Але як же я потраплю до Нарнії?
На моєму диханні, відповів Лев. Я дмухну і тебе понесе на захід цього світу так само, як і Юстаса.
Чи встигну я розповісти йому про перший знак? Хоч це, певно, не має значення він, певно, у будь-якому разі підійде привітати старого друга, якщо побачить його, чи не так?
Не можна гаяти ані хвилини, зауважив Лев. Я маю негайно ж тебе відправити. Рушай-но до урвища, а я піду слідом.
Джил чудово памятала, що змарнувала безліч часу з власної провини. «Якби я не накоїла дурниць, Бяклі зміг би разом зі мною почути всі Левові вказівки», подумала вона і скорилася. Тривожно їй було крокувати назад, до краю прірви, тим більше, що Лева поряд не було він нечутно ступав слідом за нею на своїх мяких лапах.
До краю урвища було ще далеко, коли за спиною дівчинки пролунав його голос:
Стій спокійно. Зараз я подму. Спробуй запамятати дві речі. По-перше, постійно повторюй і повторюй знаки: вранці, коли прокинешся, і ввечері, лягаючи спати, і вночі, якщо сон полишить тебе. Багато дивного може трапитися з тобою. Але, що б не сталося, не забувай про знаки та слідуй їм достеменно. А по-друге, я попереджаю тебе: тут, нагорі, тобі зрозуміло те, що я сказав, а там, у Нарнії, все може бути інакше. Тут, у горах, повітря чисте і прозоре і розум твій ясний, а там, внизу, повітря густіше й думки плутатимуться у твоїй голові. Ти повинна бути дуже уважна. Знаки, коли ти їх зустрінеш, здадуться тобі зовсім не такими, як ти уявляла. Ось чому так важливо памятати їх і не надто довіряти очам своїм. Памятай знаки й вір у них, а решта неважливо. А тепер, донько Єви, прощавай
Голос тихішав, доки остаточно не змовк. Джил озирнулась і з подивом виявила, що віддалилася від кручі вже кроків на сто, а Лев золотавою плямою полумянів на краю. Гадаючи, що він подме зі страшною силою, дівчинка зціпила зуби і стиснула кулачки, але подих Лева був таким легким та ніжним, що Джил і не помітила, як відірвалася від землі. Тепер під нею на тисячі й тисячі кроків униз було лише повітря і нічого більше.
Джил злякалась, але лише на мить: по-перше, земля внизу була така далека, що, здавалося, її і зовсім немає. А по-друге, Левів подих дозволяв так зручно розташуватись у повітрі! Джил то лягала на спину, то поверталась обличчям вниз словом, крутилася, як їй заманеться, так само можна вертітися у воді (звичайно, коли вже вмієш плавати). Було тепло й нізвідки не піддувало, адже вона рухалася з такою самою швидкістю, що й потік повітря. Це зовсім не схоже на політ літаком не було ані шуму, ані «повітряних ям». Коли б Джил хоч раз довелося подорожувати повітряною кулею, вона погодилася б, що між цими двома шляхами пересування є певна схожість, тільки летіти на Левовому подиху значно краще.
Ой ти ж лишенько! несподівано схаменулась Джил. Знаки! Треба їх негайно ж повторити.
Вона спершу навіть злякалася, але, впевнившись, що чудово їх памятає, миттєво заспокоїлась.
Що ж, гадаю, все гаразд, із задоволеним позіхом дівчинка відкинулась у повітрі, мов лежачи на зручній софі
Оце так! вигукнула вона за кілька годин. Я, здається, задрімала! Подумати тільки спати в повітрі! Такого, певно, ще нікому не доводилось пережити. Хоча ні Бяклі, певно, також спав, адже він вилетів раніше за мене. Чом би не подивитись, що там внизу діється
А внизу, куди не кинь погляд, стелилася безкрая синя рівнина, якою поволі повзли якісь величезні білі плями. «То, мабуть, хмари, подумала дівчинка. Але вони набагато більші за ті, що я бачила з кручі, певно, тому, що ці набагато ближчі. Мабуть, я спускаюсь! Ой, а сонечко-то як світить!»
На початку подорожі сонце стояло над головою Джил, а тепер воно потроху сідало й світило їй просто в очі. Тож вона могла б легко здогадатися, що летить прямісінько на захід. Але тут Бяклі мав рацію: Джил насправді зовсім нічого не тямила про сторони світу (щодо інших дівчаток тут не скажу нічого, бо не знаю). Вдивляючись у синю гладінь внизу, Джил помітила, що на ній тут і там можна розгледіти якісь світлі цятки.
А внизу, куди не кинь погляд, стелилася безкрая синя рівнина, якою поволі повзли якісь величезні білі плями. «То, мабуть, хмари, подумала дівчинка. Але вони набагато більші за ті, що я бачила з кручі, певно, тому, що ці набагато ближчі. Мабуть, я спускаюсь! Ой, а сонечко-то як світить!»
На початку подорожі сонце стояло над головою Джил, а тепер воно потроху сідало й світило їй просто в очі. Тож вона могла б легко здогадатися, що летить прямісінько на захід. Але тут Бяклі мав рацію: Джил насправді зовсім нічого не тямила про сторони світу (щодо інших дівчаток тут не скажу нічого, бо не знаю). Вдивляючись у синю гладінь внизу, Джил помітила, що на ній тут і там можна розгледіти якісь світлі цятки.