Дама насупила брови.
Це так ти звертаєшся до королеви?! ще суворіше спитала вона.
Перепрошую, ваша величносте, не впізнав, промимрив Едмунд.
Не впізнав королеву Нарнії?! вона аж зблідла. Нічого, ще впізнаєш впізнаєш і запамятаєш, та ще й надовго! А тепер відповідай хутко, що це таке?!
Перепрошую, ваша величносте, замолив Едмунд, не зовсім зрозумівши питання. Я саме зі школи, тобто був у школі, але не прогулюю, а тільки гуляю, бо нині канікули.
Розділ 4
У мармеладному мареві
Та що ж ти як той вюн? Відповідай мені прямо якої ти крові? підвищила голос королева. Якщо гном-переросток то навіщо було голити бороду?
Ні, ваша величносте, заперечив вкрай переляканий Едмунд. Я ще зовсім хлопчик, а у хлопчиків борода щось того не росте.
Хлопчик?! вигукнула здивована королева. Ти син Адама?!
Едмунд стояв мовчки, побоюючись знову не бовкнути зайве, бо всі ті питання зовсім збили його з пантелику.
Ще й недоумкуватий до того ж, зітхнула королева. Скажи нам нарешті, доки в нас не увірвався терпець: чи ти людина, чи ні?
Так, ваша величносте, не вдаючись до подробиць, підтвердив Едмунд.
У такому разі хутко відповідай: як тобі вдалося прошмигнути до наших володінь?
Я просто пройшов крізь шафу, ваша величносте.
Через яку таку «шафу»?
Звичайну платтяну шафу. Я відчинив у шафі двері та раптом опинився тут, ваша величносте, знизав плечима Едмунд.
Ага! промовила королева, скоріше відповідаючи на якісь свої думки, аніж звертаючись до Едмунда. Двері. Прохід зі світу людей. Отже, це не вигадка. Але ж через ті двері усі наші зусилля можуть піти нанівець. Та нічого, він тут один, з одним я легко впораюсь
Із цими словами вона підвелася, глянувши Едмунду просто в очі. Очі її спалахнули вогнем, вона здійняла свій жезл і Едмунд, що з переляку аж закляк, уже приготувався до найгіршого, та раптом, коли він розпрощався з життям, вона змінила гнів на милість.
Нещасне моє дитя, мовила вона, і навіть її голос полагіднішав, ти, певно, зовсім змерз! Мерщій до мене, сідай-но у сани поруч зі мною, я вкрию тебе своєю мантією, і ми з тобою файно побалакаємо!
Хоч як не до серця припали Едмунду її слова, та довелося підкоритися. Він сів у сани біля її ніг, а вона вкутала його зборками своєї хутряної мантії.
Може, гарячого напою? запропонувала королева. Такого, що зігріває?
Так-таки, так, швиденько погодився Едмунд, бо від холоду він тільки й міг, що цокотіти зубами.
Де не вискіпалась, зі зборок пишного королівського вбрання зявилася маленька, нібито мідна, пляшечка. Королева простягла руку і капнула щось із неї на сніг коло саней. У повітрі сяйнула крапля, яскрава, мов той діамант. І що ж? Щойно вона торкнулася снігу, як почулося шипіння, та звідкілясь нізвідки зявилася дорогоцінна чаша, повна якогось гарячого напою. Над чашею здіймалася хмаринка пари. Вищирившись у подобі на усмішку, гном підняв чашу та з уклоном простягнув її Едмунду. Той зробив лише ковток і одразу почувся краще. Такого солодкого, пінного та густого напою, що зігрівав би до кінчиків пальців, йому досі куштувати не доводилося.
Негоже за питвом забувати про їжу, зауважила королева. Побажай, чого тільки заманеться!
Чогось такого заморського, ваша величносте, замріявся Едмунд. От мармеладу було б до ладу.
Ще одна крапля викотилася з пляшечки на сніг, і одразу ж на тому місці, куди вона впала, вигулькнув барвистий округлий, як таріль, пакуночок, стягнутий зеленою шовковою стрічкою, у якому виявилося декілька фунтів найліпшого у світі мармеладу. Кожний наступний шматочок був солодшим за попередній і ніби сам собою зникав у роті. Ніколи у своєму житті Едмунду не доводилося куштувати нічого смачнішого за той мармелад. Тепер йому було і тепло, і солодко він аж очі примружив.
Негоже за питвом забувати про їжу, зауважила королева. Побажай, чого тільки заманеться!
Чогось такого заморського, ваша величносте, замріявся Едмунд. От мармеладу було б до ладу.
Ще одна крапля викотилася з пляшечки на сніг, і одразу ж на тому місці, куди вона впала, вигулькнув барвистий округлий, як таріль, пакуночок, стягнутий зеленою шовковою стрічкою, у якому виявилося декілька фунтів найліпшого у світі мармеладу. Кожний наступний шматочок був солодшим за попередній і ніби сам собою зникав у роті. Ніколи у своєму житті Едмунду не доводилося куштувати нічого смачнішого за той мармелад. Тепер йому було і тепло, і солодко він аж очі примружив.
Поки він порався з мармеладом, королева не припиняла його розпитувати. Певний час Едмунд ще памятав, що неввічливо розмовляти з повним ротом, та невдовзі він не зважав на такі дрібниці та думав тільки про те, як скоріше напхати б собі рота солодощами. Та що більше він їх зїдав, тим дужче йому кортіло ще та іще, тож ані хвилинки замислитися над тим, чому королева ставить так багато питань, він не мав. Хлопчик швиденько виклав їй усе, що знав: і що в нього є брат та дві сестри, одна з яких уже побувала в Нарнії, де зустріла фавна, і що жодна жива душа у людському світі, окрім них самих, про Нарнію навіть і не чула. А от що найбільш зацікавило королеву, то це звістка про те, що їх аж четверо, і вона декілька разів перепитувала: «Ти певен, що вас саме четверо? Двоє синів Адама та дві доньки Єви, не більше і не менше?» На що Едмунд, з повним ротом мармеладу, кожного разу повторював: «Так, я ж вам казав», і навіть забував додавати «ваша величносте», та королева, здавалося, цього вже й не помічала.