Чорне око вона справді має, сказав хтось із натовпу. І таке гарне чорне око, якого я раніше не бачив. Красуня! І дуже сильна жінка!
Пропоную вам покласти сирий біфштекс на ваш товар, тоді він буде в безпеці, сказав хлопець різника.
То що тут сталося? запитав найголовніший із полісменів. Ну ж бо, розкажіть.
Я ж вам сказав, що вона почав товстий чоловік, але тут хтось вигукнув:
Не дозволяйте старому, який був у кебі, накивати пятами. Бо він теж був із нею.
Старий джентльмен, безперечно, не хто інший, як дядько Ендру, щойно вибрався з-під уламків кеба й потирав свої синці.
Ну ж бо, сказав полісмен, обертаючись до нього, розкажіть мені, що тут сталося.
Дядько Ендру промурмотів із-під розчавленого капелюха щось нерозбірливе.
Облиште це, суворо сказав йому полісмен. Тут не до жартів. Скиньте капелюха, ви мене чуєте?
Це було легше сказати, аніж зробити. Дядько Ендру довго й марно змагався зі своїм капелюхом, тож двоє інших полісменів схопили його за криси і стягли з голови.
Дякую вам, дякую, сказав дядько Ендру слабким голосом. Дякую. Господи, я геть розбитий. Якби хтось приніс мені трохи бренді
А тепер послухайте, будь ласка, мене, сказав полісмен, діставши з кишені великий записник і маленький олівець. Ви відповідаєте за цю молоду жінку?
Стережіться! вигукнуло кілька голосів, і полісмен відстрибнув на крок назад саме вчасно.
Кінь буцнув його задньою ногою, яка, напевне, убила б його. Потім Відьма повернула коня так, щоб він дивився на натовп, а його задні ноги опинилися на тротуарі. У її руці зявився довгий блискучий ніж, і вона почала визволяти коня від розбитого екіпажа.
А Діґорі намагався знайти таке місце, з якого він міг би доторкнутися до Відьми. Це було не так легко, бо з того боку, де він стояв, було надто багато людей. Щоб підійти до неї з протилежного боку, він мав пропхатися між копитами коня й рейками, що обгороджували «площу» довкола будинку. Бо дім Кеттерлі мав підвал. Якщо ви бодай трохи знаєте про коней, а тим більше бачили, в якому стані щойно перебував цей кінь, то ви розумієте, що такий маневр був би дуже небезпечним. Діґорі знав багато про коней, але він стиснув зуби й наготувався проскочити повз грізні задні копита, як тільки настане слушна мить.
А Діґорі намагався знайти таке місце, з якого він міг би доторкнутися до Відьми. Це було не так легко, бо з того боку, де він стояв, було надто багато людей. Щоб підійти до неї з протилежного боку, він мав пропхатися між копитами коня й рейками, що обгороджували «площу» довкола будинку. Бо дім Кеттерлі мав підвал. Якщо ви бодай трохи знаєте про коней, а тим більше бачили, в якому стані щойно перебував цей кінь, то ви розумієте, що такий маневр був би дуже небезпечним. Діґорі знав багато про коней, але він стиснув зуби й наготувався проскочити повз грізні задні копита, як тільки настане слушна мить.
Червонопикий чоловік у капелюсі-котелку пропхався наперед натовпу.
Отакої! сказав він. Та це ж мій кінь, на якому вона сидить, і мій кеб, який вона перетворила на купу трісок.
Говоріть по черзі, сказав полісмен. Прошу вас, говоріть по черзі.
Але ж у нас немає часу, сказав власник кеба. Я знаю цього коня краще, ніж ви. Він не звичайний кінь. Його батько був бойовим конем офіцера в кавалерії, справді був. І якщо молода жінка й далі збуджуватиме його, тут станеться вбивство. Пропустіть-но мене до нього.
Полісмен був лише радий, що йому випала добра нагода відійти від коня. Власник кеба підступив до нього на крок, подивився вгору на Ядіс і сказав досить приязним голосом:
А тепер, міссі, дозвольте мені підійти до його голови, а ви тихенько злізайте. Ви леді, й вам не потрібні всі ці неприємності, хіба не так? Ви хочете піти додому, випити філіжанку смачного чаю і спокійно лягти до ліжка. Вам там стане набагато краще. Водночас він простяг руку до голови коня зі словами: Тихше, Аґрусе, тихше, хлопче. Заспокойся.
Тоді вперше озвалася Відьма.
Собако! пролунав її холодний лункий голос, заглушивши всі інші звуки. Собако, відпусти мого царського коня. Я імператриця Ядіс.
Розділ 8
Битва біля ліхтарного стовпа
«Отакої! Так ти гімператриця, чи не так? Ми ще подивимося, яка ти гімператриця», сказав чийсь голос. Потім пролунав і другий: «Хай живе гімператриця Колні-Гетч[2]!» і до нього приєдналися чимало голосів. Але вітання перейшли у вибухи реготу, й вона побачила, що всі глузують із неї. Вираз її обличчя змінився, вона переклала ніж у ліву руку і без попередження вчинила те, на що страшно було дивитися. З неймовірною легкістю, так ніби то була звичайнісінька річ у світі, вона простягла праву руку й відірвала від ліхтарного стовпа одну з його сталевих поперечок. Якщо вона втратила частину магічної сили в нашому світі, то не втратила сили фізичної: вона могла зламати сталевий брус, наче цукерку, тож підкинула свою нову зброю в повітря, знову її зловила, помахала нею і пустила коня вперед.
«Тепер мій шанс», подумав Діґорі. Він проскочив між конем і рейками й рушив уперед. Якби тварина зупинилася бодай на мить, він міг би схопити Відьму за пяту. Коли він кинувся вперед, то почув огидний тріск і тупий звук удару то Відьма опустила сталевий брус на шолом головного полісмена; чоловік упав, наче кегля.