І разом з тим Шевченко син своєї епохи. Ідеї Французької революції 1789 і 1830 року, декабристський рух, революційні традиції Коліївщини, чимдалі зростаючі кріпацькі повстання на Україні все це разом підготувало ґрунт, зумовило формування революційнодемократичного світогляду великого сина українського народу»4.
Шевченко перший революціонер-демократ у Росії та Україні середини ХІХ століття. Звідси кардинально протилежне ставлення до нього представників основних політичних течій царської Росії.
Відтоді оцінка творчої спадщини й активної діяльності Тараса Григоровича Шевченка не змінилася. В монументальному багатотомному виданні «Історія української культури» з повними підставами зазначається: «Вершинним явищем української літератури ХІХ ст., усієї багатовікової української літератури й історії є творчість Тараса Шевченка геніального поета, мислителя, пророка національного відродження України»5.
Сучасне наукове видання книги про життя й творчість Тараса Григоровича Шевченка
Значущим явищем став вихід у світ перекладеної українською мовою та науково підготовленої завідуючою відділом шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка, знаною дослідницею професором Валерією Леонідівною Смілянською вартісної книги, виданої наприкінці ХІХ століття, «Михайло Чалий. Життя і твори Тараса Шевченка (Звід матеріалів до його біографії)»6.
Книга ця, завдяки, вочевидь, енергії закоханої у творчість Шевченка серйозної та поважної дослідниці побачила світ у видавництві «Веселка». Це дитяче видавництво досить вдало з художнього боку оформило присвячене Т. Г. Шевченку солідне й зважене дослідження Михайла Корнійовича Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко», що вперше побачило світ ще наприкінці позаминулого століття7. До речі, говорячи про М. К. Чалого, слід додати, що він був особисто знайомий з поетом та присвятив йому ще 14 розвідок.
Вдумливій професійній дослідниці творчості Т. Г. Шевченка В. Л. Смілянській належать у виданій книзі ґрунтовні наукові післямова й коментарі, які багато дають сьогоднішньому читачеві8. І все ж перевидання цінної книги М. К. Чалого, про яке ще йтиметься, зрозуміло, навряд чи достатнє, щоб водночас і кардинально змінити становище. У звязку із сказаним не можна обійти дивного непорозуміння. Йдеться, зокрема, про незграбні спроби нехтування вагомих праць незаперечного класика українського наукового літературознавства, віце-президента Академії наук України та довголітнього директора Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академіка української й союзної академій наук Олександра Івановича Білецького.
Про нього, наприклад, чомусь забув редактор останнього видання «Історії української літератури ХІХ століття» та нинішній директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка академік М. Г. Жулинський. О. І. Білецький, почавши своє плідне директорство в Шевченківському інституті, впевнено спрямовував і розвиток науки, зокрема шевченкознавства, в цій авторитетній та поважній академічній установі.
Тим більш дивним виглядає той факт, що в підрозділі цього видання «Шевченко» для позалекційного знайомства серед 47 досліджень, рекомендованих лауреатом Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики ім. О. Білецького (1978 р.) академіком М. Г. Жулинським відсутнє жодне, яке належало б відомому в світі шанованому академіку союзної та республіканської академій наук Олександру Івановичу Білецькому. Що можна сказати з приводу такої мяко кажучи дивної забудькуватості? Як оцінити це? Залишимо на судження читачів.
Можливо, зацікавленим варто було б звернутися до другого тому фундаментального «Шевченківського словника», виданого тим же академічним Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка, в якому містяться статті про дослідження шевченкознавців, урочисті зібрання, інші помітні заходи, присвячені вшануванню памяті поета, де повсюди першим серед виступаючих науковців називається призвіще О. І. Білецького. Ви також не знайдете жодної, більш-менш відомої наукової конференції в Києві, Москві чи Каневі, присвяченої Тарасові Григоровичу в мистецтві, зокрема в поезії, де серед доповідачів першим не оголошувався б славнозвісний академік9.
Показово, що один з найавторитетніших вітчизняних шевченкознавців академік Євген Степанович Шабліовський відкрив одне з своїх фундаментальних шевченкознавчих досліджень присвятою: «Світлій памяті академіка Олександра Івановича Білецького вчителя, друга; чудовій людині свою працю присвячує автор»10.
У цій ґрунтовній (понад пятисотсторінковій) праці Є. С. Шабліовський, характеризуючи поезію Т. Г. Шевченка, неодноразово посилається на свого вчителя: «У творах Шевченка, як зазначає О. І. Білецький, звучить «то задушевна лагідність матері, що співає над колискою дитини, то гнівні зойки Прометея, то мінорна скарга скривдженого сироти, то мідний тон труби, яка кличе до повстання»»11.
СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК АКАДЕМІЧНОГО ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА
Перший директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка
Віддаючи справедливу данину незаперечному фундатору вітчизняного шевченкознавства та довголітньому керівникові академічного Інституту літератури О. І. Білецькому (розгорнуті його погляди, які становлять, на нашу думку, наріжний камінь справжнього сучасного шевченкознавства, будуть подані пізніше), безперечно, варто й корисно звернутись і до самого процесу становлення основного наукового центру в республіці Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка та ближче ознайомитись із різнобічною особистістю його першого директора харківянина академіка Дмитра Івановича Багалія12.