Надворі темніло. І тому всередині також ставало темніше. «Для увімкнення світла звертайтесь до каси». Ричер продовжував сидіти в темряві та дивитися у вікно. Він припустив, що Ченґ зараз теж чекає надворі. У цьому мороці. Так, як вона це робила й раніше. Йому подумалось, що він міг би зараз піти та відшукати її. Але для чого? Він не планував розпочинати довгу розмову. А пять хвилин пустопорожніх балачок нічого б не змінили. Він подорожував. Він рухався далі. Люди приходили та йшли геть. Він уже звик до цього. Нічого особливого. Дружнього помаху руки на прощання буде достатньо, коли він уже сидітиме в потягу. Та й вона в цей час уже може бути зайнятою розмовляти з Ківером, дізнаватися від нього новини та розпитувати, де він був.
Якщо Ківер приїде цим потягом.
Він чекав.
За мить до прибуття потяга Ричер почув шурхіт та клацання каміння на рейках. Тоді колії завели свою звичну пісню: спочатку тихий шелест металу, а потім дедалі голосніше завивання. Він раптом відчув напруження в повітрі й побачив промінь переднього ліхтаря на потягу. А тоді він почув шум: стукіт, шипіння й гудіння. Цієї миті прибув потяг, непохитний та нестримний, проте неймовірно повільний. Гальма заскрипіли, і потяг зупинився, локомотив уже зникнув з виду, а вагони з пасажирами вишикувалися вздовж платформи.
Двері з гуком розчинилися. Ричер побачив, як зліва від нього з темряви вийшла Ченґ. Наче рефлекторно зреагувала на появу потяга. Зявилась раптово, наче спалах фотокамери. З потяга зійшов чоловік.
Справа від себе Ричер побачив продавця із магазину запчастин до зрошувальних систем. Він вийшов із темряви, зробив крок уперед та зупинився в очікуванні. Чоловік із потяга зупинився під променями світла. Не здоровань. Не той, на кого чекала Ченґ. Не Ківер. Цей чоловік був трохи вищим за середній зріст, проте трохи легший за середню вагу. Йому могло бути близько пятдесяти, і його струнка в юності фігура тепер виглядала більш змарнілою. Волосся було темним, можливо, фарбованим, а одягнутий він був у костюм і сорочку з комірцем, без краватки. В руках у нього була сумка з коричневої шкіри, вона точно була важчою за лікарський саквояж, проте меншою, ніж спортивний рюкзак.
Крім нього, з потяга більше ніхто не вийшов. Двері все ще були відчиненими. Ричер побачив, як праворуч від нього продавець запчастин зробив ще один крок уперед. Чоловік із потяга його помітив. Продавець запчастин назвався та простягнув руку. Ввічливо, шанобливо, приязно та чемно. Чоловік із потяга потиснув простягнену правицю.
Двері досі були відчиненими. Але Ричер продовжував стояти на своєму місці, у темряві. Продавець запчастин узяв шкіряну сумку та повів чоловіка в костюмі у бік виходу. Двері потяга із шумом зачинилися, вагони застугоніли й задрижали, і потяг розпочав свій рух, повільно, дуже повільно, вагон за вагоном.
Продавець запчастин та чоловік у костюмі зникли з виду. Ричер підійшов до платформи й почав спостерігати, як ліхтарі у хвості поїзда танцюють удалині. Десь із темряви Ченґ промовила:
Вони прямують до мотелю.
Ричер запитав:
Хто вони?
Чоловік із потяга та його новий друг.
Вона вийшла з темряви і сказала:
Ви не поїхали.
Він відповів:
Ні, не поїхав.
Я думала, що ви таки поїдете.
І я так думав.
Я вважаю себе хорошою людиною, але гадаю, причина не в мені.
Ричер промовчав. Ченґ промовила:
Я не це хотіла сказати. Пробачте. Я не таку причину мала на увазі. Не хотіла б видатися самовпевненою. Я хотіла сказати, немає причин для того, щоб я була тією причиною. Боже, я тільки ще більше все псую. Я маю на увазі, ви ж не залишились для того, щоб допомогти мені. Правда ж?
Ричер промовчав. Ченґ промовила:
Я не це хотіла сказати. Пробачте. Я не таку причину мала на увазі. Не хотіла б видатися самовпевненою. Я хотіла сказати, немає причин для того, щоб я була тією причиною. Боже, я тільки ще більше все псую. Я маю на увазі, ви ж не залишились для того, щоб допомогти мені. Правда ж?
Ви бачили, як ці двоє тиснули руки?
Звісно.
Ось чому я залишився.
8
Ричер провів Ченґ у порожній зал очікування, і вони сіли на лаву, пліч-о-пліч у цілковитій темряві. Ричер запитав:
Як би ви охарактеризували це рукостискання?
Ченґ перепитала:
Як саме?
Розповідь. Історія. Мова жестів.
Мені це скидалось на те, що помічника керівника відрядили зустрічати якогось важливого покупця.
Вони зустрічалися раніше?
Не думаю.
Згоден. І непогано це все було організовано цим місцевим чоловягою. Хіба не так? Майстерна гра на публіку. Ввічливо, проте без лестощів. Зовсім не так, як він потиснув би руку давньому другові, я певен. Чи своєму свекрові. Чи кредитному інспекторові з банку. Чи колишньому однокласнику, якого він не бачив двадцять років.
То й що?
Наш місцевий персонаж має у своєму арсеналі цілу добірку різних рукостискань, і ми можемо припустити, що він однаково вправно та спокійно володіє ними всіма. Це його фішка, так би мовити.
Як це нам допоможе?
Я бачив цього чоловіка вранці. Він завідує магазином, який продає запчастини до зрошувальних систем. Я пройшов повз його вікно, він підстрибнув і схопився за телефон.
Чому він це зробив?