Двісті метрів далі шосе знову було чисте. Сніговий плуг зїхав убік, і авто Клерфе прослизнуло повз нього. Водій плуга помахав йому на прощання. Він, як і Губерт, носив червоний светр і окуляри. Тому Клерфе, розмовляючи з ним, тримався безпечних тем сніг і алкоголь, двох Ґерінґів упродовж одного дня було б, однак, забагато.
Губерт плів дурниці, перевал не був засипаний. Авто піднімалося тепер швидко вгору, і враз Клерфе побачив далеко перед собою долину, сизу й лагідну в ранніх сутінках, а в ній село з розсипаними кубиками будинків із білими дахами, кривою церквою, ковзанками, кількома готелями й першим світелками у вікнах. Потім повільно зїхав униз серпантином. Десь у долині, в одному з санаторіїв, повинен мешкати Ґольманн, його змінник, який минулого року захворів. Лікар установив туберкульоз, але Ґольманн сміявся з цього діагнозу щось таке в епоху антибіотиків і пеніциліну вже не могло бути, а якщо й було, то людина діставала жменю пігулок, кілька заштриків і знову була здорова. Але ті чудесні засоби виявлялися не такими вже прекрасними та безвідмовними, як їх вихваляють, особливо серед людей, які виростали в роки війни й були виснажені. Під час «Перегонів Тисяча Миль» в Італії Ґольманн неподалік Рима дістав кровотечу, і Клерфе мусив його дорогою висадити. Лікар наполягав на тому, щоб вислати його на кілька місяців у гори. Ґольманн казився, але врешті скорився, з тією лише різницею, що кілька місяців перетворилися на рік.
Враз двигун почав кашляти. Свічки, знову свічки! Останній відрізок схилу проїхав із вимкненим двигуном, поки авто не зупинилося на рівній дорозі, і лише тоді відкрив капот.
Проблема була, як завжди, в залитих мастилом свічках другого й четвертого циліндра. Викрутив його, прочистив, після чого засунув на давнє місце та ввімкнув стартер. Тепер двигун функціонував, і Клерфе натиснув кілька разів рукою на педаль газу, щоб усунути зайве мастило. Мотор знову заревів. Коли випростався і побачив, що галас сполохав коней, запряжених у сани, що підїжджали з другого боку. Коні стали дуба і, шарпаючи саньми, кинулися у бік авто. Клерфе вибіг їм навперейми, вхопив лівого коня за віжки й добру хвилину дозволив себе волочити.
Нарешті коні зупинилися. Вони тремтіли всім тілом, а над головами клубочилася хмара пари. Їхній переляканий, божевільний погляд справляв враження, ніби очі належали якимсь доісторичним істотам. Клерфе обережно опустив віжки. Коні стояли, пирхаючи та побрязкуючи дзвониками. Вочевидь, то не були звичайні шкапи, вживані до запрягу.
З саней піднявся високий чоловік у чорній хутряній шапці й почав заспокоювати тварин. Біля нього сиділа молода жінка, котра міцно вхопилася за поручні. У неї було засмагле обличчя і дуже світлі очі.
Мені дуже прикро, що я вас налякав, сказав Клерфе. Я не подумав про те, що коні тут не звиклі до авто.
Чоловік ще трохи займався кіньми, після чого пустив поводи й сів у сани.
Не звиклі до авто, які так галасують, сказав холодно. У кожному разі сани я міг би сам затримати. Проте я дякую, що ви намагалися нас урятувати.
Клерфе оглянув свої штани, потім підняв очі й побачив зарозуміле обличчя, в якому тлів ще слід насмішки, мовби той чоловік глузував з того, що він без потреби вчинив героїчний жест. Уже давно ніхто в нього не викликав такої відрази з першого погляду.
Я не збирався рятувати вас, відказав він сухо, а своє авто від полоззя ваших саней.
Маю надію, що ви при цьому не дуже вимастилися.
Чоловік зайнявся знову кіньми. Клерфе придивився до жінки. «Вона і є причиною, подумав Клерфе. Він сам хоче залишитися героєм».
Ні, я не вимастився, відказав повільно. Для цього треба чогось більшого.
Санаторій «Белла Віста» розташувався на узвозі вище села. Клерфе припаркував авто біля входу, де стояло вже кілька саней.
Клерфе! гукнув хтось.
Озирнувшись, він побачив, на своє здивування, Ґольманна, який наближався до нього. Думав, що застане його в ліжку.
Клерфе! гукав Ґольманн. Це справді ти?
Авжеж. А ти? На ногах? Я думав, лежиш у ліжку.
Ґольманн розсміявся.
Лежання тут старосвітське. Він поплескав Клерфе по спині та втупив погляд в авто. Мені здалося, що я чую знизу гарчання «Джузеппе», я думав уже, що то галюцинація. А потім побачив, як ви піднімаєтеся вгору. Що за несподіванка! Звідки ти їдеш?
З Монте-Карло.
Ти диви! Ґольманн не міг заспокоїтися. І на додачу з «Джузеппе», цим старим левом! Я думав уже, що ви забули за мене!
Попестив кузов авта, в якому не раз їздив на перегонах. У ньому дістав також свою першу важку кровотечу.
То це таки «Джузеппе», правда ж? Не його менший брат?
Так, «Джузеппе». Але вже не бере участі в перегонах. Я викупив його з фабрики. Тепер на пенсії.
Як і я.
Клерфе підвів очі.
Ти не на пенсії, лише у відпустці.
Цілий рік! То вже не відпустка. Але ходімо всередину. Мусимо відсвяткувати цю зустріч! Що ти пєш? Далі горілку?
Клерфе кивнув.
А ви маєте тут горілку?
Для гостей є все. Це сучасний санаторій.
Принаймні справляє таке враження. Виглядає на готель.
У цьому між іншим полягає лікування. Сучасна терапія. Ми вже не пацієнти, а курортники. Такі слова як «хвороба» і «смерть» табу. Їх просто ігнорують. Прикладна психологія. Дуже практична для духу, але люди всупереч цьому помирають. Що ти робив у Монте-Карло? Був на перегонах?