Брати ще деякий час поговорили, Лев детально розповів, що хоче конкретно побудувати у замку. Коли у домініканців задзвонили до відправи, Лев, наче згадавши, сказав:
І церкви також побудую.
Які саме? запитав Мстислав.
Наші. Домініканців уже Констанція запросила. Та й ненадійним союзником виявився Рим. Надто вже часто папи змінюються!
Тут Мстислав цілком був згоден із братом. Відтоді як помер папа Інокентій, який хотів використати Данила для своїх планів (як і Данило його), на римському престолі змінилося три папи, й жоден з них не продовжив справи попередника. Щоправда, причини були різні: якщо Александр IV не бачив у затії Інокентія перспективи, то наступні два просто не могли нічого зробити. Вони навіть не правили з Риму.
Усе це Даниловичі знали від численних католицьких орденів тут, у Русі, й у сусідній Польщі, куди заходили то з набігами, то з миром.
Наразі хочу побудувати дві церкви: тут й у верхньому місті, вів далі Лев. І також камяні. Завдяки ярлику, що його випросив митрополит Кирило, проблем не матиму.
А ти не боїшся, що проблеми виникнуть з іншого боку? запитав Мстислав.
Наприклад?
Ти завжди ходиш містом без охорони? Я розумію, люди тебе люблять, але можуть зявитися і недруги!
По-перше, я іще й сам можу за себе постояти, відповів Лев. По-друге, охорона все ж нас пильнує, хоч її і не видно. А по-третє, якщо ти маєш на увазі того невідомого, що «пасе» нас із самого замку, то не переймайся. Охорона зараз приведе його сюди.
Здивований Мстислав побачив, як Лев плеснув у долоні, й майже одразу з-за дерев два дружинники привели попід руки засмаглого чоловіка. Затриманий не робив ніяких зайвих рухів і навіть не опирався. Лев лише злегка підняв руку, й охоронці зникли.
Не варто недооцінювати мою дружину, повчально мовив князь.
Тугар (а це був він) відповів:
Повір, князю, я не мав ніякого наміру завдати тобі шкоди.
Тоді чому ж ти стежив за мною?
Хотів зустрітися.
Ось ми й зустрілися. Говори. Але попереджаю: ти перервав нашу розмову. Сподіваюся, твоя чолобитна варта цього. Хто ти?
Моє імя, князю, тобі нічого не скаже. Мене звати Тугар.
Це імя справді нічого не говорило княжим братам.
Але його має знати воєвода Світозар, продовжив Тугар.
Почувши це, Лев переглянувся з Мстиславом. Цей невідомий переслідувач йому не сподобався. Принаймні тим, що знав таке, про що знати не повинен.
Звідки Світозар знає про тебе? недовірливо запитав Лев.
Боюся, ти не зрозумів мене, князю. Воєвода не знає про мене. Він повинен знати моє імя.
Нічого не розумію, зізнався князь. Ти з ним бачився?
Так, але це було дванадцять років тому, коли я ще був підлітком.
Далі?
Я шукаю свого брата Неждана.
Я маю його знати? здивувався Лев.
Ні. Звісно, ні. Але я дізнався, що тут, у Львові, його забрав із собою Світозар, коли відбував за твоїм наказом.
Брати знову перезирнулися.
І ти хочеш знати, куди я відправив Світозара?
Так, князю! Знаю, що там я знайду і брата.
Чому ви загубилися?Я так розумію, що й тобі дванадцять років тому було не набагато більше, засумнівався Мстислав, який досі лише мовчав.
Пятнадцять, повідомив Тугар. Я змушений був залишити рідний дім.
Де?
Далеко звідси на півночі. У Луковому.
Назва села здалася братам знайомою, але пригадати, де про нього чули, вони не могли. Лев уже хотів поставити Тугарові ще запитання, але Мстислав випередив його.
Соломоничі! вигукнув він.
І тут старший брат згадав події справді дванадцятирічної давнини, на які всі покладали неабиякі, але вже не справджені надії.
Тобі щось відомо про тамплієрів? запитав він.
Саме з ними я й залишив село, відповів Тугар.
Сам звідки?
З Палестини.
Лев замислився.
Вважай, що ти нас зацікавив. Давно у місті? запитав він.
Пятий день. Зупинився у Лісника Стояна.
Лев широко усміхнувся.
Не найдешевший варіант, зазначив він.
Та я вже наступного дня зрозумів, але, чесно кажучи, можу собі це дозволити, та й оповідач зі Стояна чудовий. Саме від нього я й дізнався про Світозара, сказав Тугар.
Підеш із нами. Можливо, я тобі чимось допоможу. Але й ти розповіси нам усе, що мене цікавить, мовив Лев і, обернувшись до Мстислава, додав: А ти ще не хотів піти зі мною у місто!
Звичайно, піднімалися на гору значно довше, ніж спускалися, але ніхто не нарікав, лише Мстислав подумки згодився з планами брата побудувати замок отут, при болоті.
IV
Минуле, яке колись обіцяло великі вигоди багатьом, зокрема і братам Даниловичам, і яке забулося за пізнішими, більш важливими подіями, знову увійшло в їхнє життя, нагадало про себе, примусило зупинитися, озирнутися назад. І Лев, і Мстислав памятали той час, коли соломоничі виявилися чи не єдиними воїнами, котрі були з їхнім батьком до кінця. Вони раптово, якимось побитом зявилися на Русі і так само несподівано зникли. Здавалося, безслідно. Виявилося, що ні, й підтвердженням цього був цей чоловік, який, неначе ті незвичайні лицарі, виник нізвідки.
Послухати Тугара брати вирішили у невеликій, скромно обставленій світлиці на другому поверсі дитинця. Крім крісел для князів і лави для Тугара, у покої не було інших меблів, а подарований одним з пілігримів до Святої Землі образ єдиною прикрасою на стіні. Лев любив цю кімнату тут йому найкраще думалося. Використовував він її і тоді, коли, як ось тепер, виникала потреба поговорити без зайвих вух. Хоч Лев не сумнівався, що когось зацікавила би розповідь про події десятирічної давнини, але вирішив дотриматися своєї звички.