Ногай амбітний, продовжував Джафар. Як на мене надто амбітний, але на даний момент змушений коритися великому хану.
Це твої слова, не його, вставив князь.
Це мої спостереження і слова тих, хто воював з Ногаєм. Гадаю, тебе зацікавить та обставина, що до Ногая землями на південь від Русії правив Бурундай. Вони з Ногаєм обидва рушили війною на Кавказ. Похід загалом завершився невдало, Бурундай загинув, а Ногай став правителем його земель.
Лева оповідь зацікавила, але він не виказав цього. Князь уже давно навчився керувати своїми емоціями, щоб не виказувати на обличчі.
Обід тривав досить довго, чоловіки собі неквапом розмовляли. Коли ж підвелися з-за столу, обидва були задоволені зустріччю: абу Джафар отримав дозвіл торгувати сукном та іншими товарами у Львові й охоронну грамоту на безперешкодне пересування володіннями, а Лев дізнався від купця багато корисного.
Залишившись сам, князь розгорнув послання Ногая. Він не хотів показати арабу, що вільно володіє мовою монголів; завжди залишав собі шанс на несподіванку. Зараз же, вчитуючись в монгольські закарлючки, князь зрозумів, що Джафар здебільшого правильно оцінив обстановку, яка панувала в Орді. Лев уже давно приглядався до нового темника, який невідь-звідки обявився на його південних кордонах. Гадав він кращий чи гірший від Бурундая? І слова араба, і послання Ногая давали руському князю шанс здійснити давно задумане іще батьком. Але для цього не треба завчасно нікого стривожити: ні монголів, ні дядька, ні братів.
Виявилося, що Львів став останнім містом у довгому списку подібних зупинок арабського каравану. Спрагла до дивовижних товарів місцева знать миттю розкупила все виставлене на продаж, і вже через декілька днів Джафар констатував, що продавати більше нічого, про що і не забарився повідомити князя. Більше його у Львові ніщо не тримало. Лев лише поцікавився, куди проляже дорога шановного Джафара.
Наша дорога прямує до рідних земель, повідомив купець. Ось уже скоро два роки, як я не бачив свого сина. А вчити його суннам має батько.
Твій шлях проляже через володіння Ногая?
Так, я повертатимусь через Візантію, підтвердив Джафар. Тамтешній правитель Михайло колись знав мого батька, тому, гадаю, проблем не матиму. А Ногай просив мене на зворотному шляху завітати до нього. Зовсім недавно він прийняв істинну віру, і тепер він Ногай Гайса Іса Кутар Татар.
А Менгу-Тимур? поцікавився Лев.
Він язичник. І це ще одна причина опали Ногая. Як новонавернений, він, природно, цікавився вірою, яку прийняв. Мені приємно, що для цього він обрав мене.
Бажаю тобі успіху у цій благородній справі. Чому я питаю про твій шлях... Я хочу написати ханові відповідь. Хочу попрохати шановного Джафара передати її.
Це для мене велика честь! зізнався купець. Нехай князь буде спокійний: відповідь я доставлю.
Я не сумніваюся у цьому. Гадаю, до твого відїзду ми іще зустрінемось, і я передам листа.
Ми вирушимо у зворотну путь післязавтра, мовив Джафар. Але, князю, дозволь тобі нагадати.
Я слухаю.
Єдиний шлях, який веде на південь, лежить повз одну фортецю. На жаль, я не можу пригадати, як вона називається.
Тустань, підказав Лев.
Саме так, Тустань. Я так розумію, що митарі за стінами фортеці діють за твоїм, князю, наказом. Ми вже оплатили дорогу сюди.
На жаль, нічого вдіяти не можу, розвів руками Лев. Ця фортеця мені не підпорядковується. Вона просто неприступна. Її не зміг узяти навіть Батий. А після того як монголи встановили тут свої порядки і наказали зруйнувати всі укріплення, Тустань просто відмовилася виконати ці вимоги. Так вони стали незалежними і від Сараю, і від мене. Тому, шановний Джафаре, тут я не можу нічим допомогти. Доведеться платити!
Ця відповідь не дуже задовольнила Джафара, але князь нічого не додав. В араба невідомі за стінами фортеці в горах чомусь навіть викликали симпатію. Небагато знайдеться фортець, котрі встояли перед монгольською навалою.
Ця відповідь не дуже задовольнила Джафара, але князь нічого не додав. В араба невідомі за стінами фортеці в горах чомусь навіть викликали симпатію. Небагато знайдеться фортець, котрі встояли перед монгольською навалою.
Ця обставина примусила Джафара змиритися із тим, що йому доведеться поплатитися чималою сумою.
VI
Три дні по тому, як арабські купці покинули гостинний Львів, слідом вирушив інший загін. Щоправда, на відміну від першого, котрий проводжали не менш гамірно, ніж зустрічали, два десятки вершників залишили місто непомітно, як тіні, коли ще не зійшло сонце.
З першого погляду важко було визначити, до якої верстви вони належать: приблизно одного віку, добірно, але без надміру вдягнуті, усі на добротних конях, вершники могли бути нащадками боярської знаті. Напевне, єдине, що їх різнило, була різноманітна зброя. У них були мечі: довгі й короткі, криві шаблі та монгольські. Тугар, який також був у загоні, єдиний мав криву сарацинську шаблю предмет заздрості інших. Виготовлена із знаменитої дамаської сталі, вона виявилася поза конкуренцією у двобої: під час показових тренувань у присутності князя Лева Тугар не тільки переміг трьох нападників, але й переламав навпіл їхню зброю. Після того князь одразу відправив дібраних воїнів подалі від Львова, правда, суворо наказавши не доганяти арабських купців. Тому дорогу, яку можна було здолати за добу, довелося долати за дві.