Всего за 261 руб. Купить полную версию
Тим часом солдати під прикриттям «полуторки» готувалися чи то до відходу, чи як і припускав чотовий до прориву. Помінявши позицію, він бачив вантажівку в русі, але частина пагорба ліворуч закривала місце, де бовваніла підбита машина. Скільки часу минуло відтоді, як Чуб зник, Максим не знав, в бою секунда видається хвилиною, а хвилина годиною. Та враз із лівого боку вибухнуло, тут же заклубився густий чорний дим, і Коломієць у запалі стукнув кулаком по землі: є, вдалося влучити в бензобак. Тепер військові не мали іншого виходу «полуторка» надала ходу, далі задкуючи, ворог нарешті відступив.
Тепер не було смислу ховатися. Нехай маленька, але перемога. Підвівшись і взявши напереваги свій ППШ, Коломієць побіг на поле бою, фіксуючи: повстанці брали приклад зі свого чотового, знову перейшовши в контратаку.
Не стріляти! гаркнув Максим, аж заболіло горло й він закашлявся. Хай тікають! Лишіть!
Тепер не було смислу ховатися. Нехай маленька, але перемога. Підвівшись і взявши напереваги свій ППШ, Коломієць побіг на поле бою, фіксуючи: повстанці брали приклад зі свого чотового, знову перейшовши в контратаку.
Не стріляти! гаркнув Максим, аж заболіло горло й він закашлявся. Хай тікають! Лишіть!
Наказ мав сенс. Хоч «червонопогонники» відходили, проте їх все одно лишалося більше. Захопившись переслідуванням, піддавшись переможній ейфорії, повстанці ризикували потрапити в пастку. Відтягнувши їх за собою подалі від лісу, військові могли знову атакувати, і на рівному вояки втрачали перевагу. Відкритий бій такими силами витримати не могли, їх знову змусять до відступу й тепер гнатимуть аж до самого села.
Командира почули. Пустивши навздогін вцілілим кілька прощальних черг, повстанці зупинилися, аби оцінити наслідки сутички. І тут на Максима чекав сюрприз: Чуб узяв у полон того самого зухвалого старшого лейтенанта.
Як це сталося, чому офіцер не відійшов разом зі своїми, для чого взагалі передав кермо іншому Коломієць не розумів. Тому просто стояв посеред дороги, в диму, закинувши автомат на плече, і дивився на те, як булавний по-хазяйськи порає полоненого. Пілотка з його недавно стриженої голови давно злетіла, польова гімнастерка розірвалася на плечі, пістолет уже підібрав один із повстанців. Старлей не говорив нічого, лиш скрикував, коли Чуб у черговий раз гатив кулаком то в живіт, то в лице. Булавний до війни сільський коваль, відомий на весь Горохівський повіт, бив зі знанням справи, розмірено, сильно й точно, бажаючи зробити людині боляче. Мимоволі Максим відчув до полоненого щось подібне до поваги: бачив такі-от розправи раніше десятки разів і завжди чув або матюки, або прокльони, або прохання припинити. Цей же терпів, ніби побився з кимось об заклад і конче намагався виграти.
Попереду, з боку Підгайного, ще стріляли, але вже не так рясно. Видно, відділ Дуная в селі впорався. У тому, що не навпаки, Коломієць був упевнений. Тож глянув на охоплену вогнем «полуторку», підстрелених солдатів, яких уцілілі повстанці стягували докупи й роззували чобіт ніколи не напасешся, з собою забирали все, знімали навіть з убитих своїх, не до сантиментів. Заразом побачив: втрати його відділу не двоє, а троє вояків, ще двох поранило, Чуб третій. Але велетень, здавалося, не зважав на біль у закривавленому лівому плечі. Орудував лівим кулачиськом, коротко замахуючись і зовсім не кривлячись, правиця тримала полоненого за карк.
Годі, мовив нарешті Максим.
Булавний не почув або зробив вигляд, що не почув.
Досить, я сказав! підвищив голос Коломієць.
Чуб підкорився: розтиснув кулак, жбурнувши офіцера на землю. Той знову здивував: не знати, на що сподівався, але відразу порачкував убік, хоч шансів вирватися не мав жодних. Максим перегородив йому шлях, замахнувся ногою, та в останній момент щось втримало від сильного копняка: просто штовхнув носаком, не даючи піднятися.
Де він тут взявся?
Та вистрибнув, друже Східняк, відповів булавний. Мене самого шляк мало не трафив, як те побачив.
Що побачив?
Як тамтой москаль машину лишив, аби своїх прикривати. Іншим наказав відходити. Рукою махав. Котрий лишитися хтів заледве не стрелив.
Зараз вони говорили, ніби старлея поруч не було чи він лежав мертвий.
Герой? спитав Коломієць, торкнувши полоненого носаком.
Той перекотився на спину, глянув на Максима, розпрямився й сів.
Ні, відповів, дивлячись знизу вгору.
А хто?
Старший лейтенант Колокольчиков.
Полонений говорив, ворушачи розбитими губам, кривився від болю. Але все одно почуте тут, серед диму, крові й трупів, сказане під супровід далеких одиночних пострілів прозвучало кумедно. Якщо не сказати наївно, ніби називала себе велика дитина. Хоча Максим на власні очі бачив реальний героїзм ворожого офіцера, і нічого дитячого в його поведінці не було.
Хіба виклик.
Підлітковий.
Років скільки?
Тобі яке діло?
Відповідай!
Це вже допит? Не скажу розстріляєш?
Я тебе, курво, стріляти не буду, втрутився Чуб. Кулю на тебе шкода тратити. Рукою задавлю. Одною.
Булавний розчепірив могутню правицю.
Коломієць мазнув поглядом по закривавленому плечу побратима.
Добряче?
Не придумали на Чуба кулі, друже Східняк.