Всего за 125 руб. Купить полную версию
Я поспішив сховатися, присівши за гребенем пагорба. Цей шлях був для мене закритий; я мусив спробувати перевалити через високі пагорби на півдні, по той бік шосе. Автомобіль, який я помітив раніше, поступово наближався, але поки ще був далеко, від мене його відокремлювали кілька крутих схилів. Я повернувся і помчав щодуху, пригинаючись на пагорбах і раз у раз поглядаючи через гребінь пагорба, що тягнувся поряд зі мною. Була це гра уяви, чи я дійсно бачив, що якісь фігури переміщалися в долині за річкою?
Якщо вас оточили з усіх боків на клаптику землі, у вас є лише один шанс урятуватися. Залишайтеся на цьому клаптику, дайте ворогам обшукати його і ніде вас не знайти. Слушна думка, але як можна залишитися непоміченим на пласкій, як скатертина, рівнині? Я був готовий залізти по шию в багно, зачаїтися на річковому дні або видертися на найвище дерево. Але навкруги, наскільки ставало очей, не росло ані деревця, болота були лише крихітними калюжками, а єдина річка скидалася на хирлявий струмочок. Нічого, крім низькорослого вересу, голого схилу пагорба і білого шосе, що тягнулося вдалину.
І тут на повороті дороги, поряд із купою каміння, я побачив дорожнього робочого.
Він явно щойно прибув на місце і ліниво постукував своїм молотком. Робочий окинув мене каламутним поглядом і позіхнув.
Будь проклятий той день, коли я завязав з пастухуванням! вимовив він, ніби звертаючись відразу до всього несправедливого світу. Там я був сам собі господар. А тепер я раб уряду, прикутий до дороги, очі в мене болять і спину ломить.
Він знову взявся за молоток і вдарив по каменю, але відразу ж випустив свій інструмент, брудно вилаявся і закрив вуха руками.
Господи праведний! Зараз голова лусне! скрикнув він.
Це був типовий житель тутешніх диких місць приблизно мого зросту, але згорблений майже навпіл, з тижневою щетиною на підборідді. На носі у нього бовталися масивні рогові окуляри.
Я просто не в силах, знову жалібно вигукнув він. Нехай інспектор доносить, куди хоче і кому хоче! Мені потрібне ліжко!..
Я запитав його, що трапилося хоча все, звичайно, було ясно без слів.
Трапилося те, що я глибоко нетверезий. Учора ми святкували весілля моєї дочки Мерран. Танцювали аж до четвертої ранку, а потім мені і ще декому знову закортіло випити і ось вам результат! Очі б мої не дивилися на це червоне!..
Я погодився з ним, що ліжко кращий засіб.
Легко сказати! простогнав він. Учора ввечері надійшла листівка, а в ній сказано, що сьогодні вдень заявиться новий дорожній інспектор. Він приїде, але мене не знайде, або знайде пяним, і мені в будь-якому разі каюк. Мо', піти, завалитись у ліжко і сказати, що хворий? Навряд чи допоможе, бо вони давно в курсі, що в мене за хвороби.
І тут мене осінило.
Новий інспектор вас знає? запитав я.
З якого дива? Він усього тиждень тут працює. Їздить у маленькій машинці, весь розчепурений, шик-блиск
А де ви живете? запитав я.
Тремтячий перст ткнув у хижу біля річки.
Що ж, тоді повертайтеся у своє ліжко, сказав я, і спіть спокійно. Я ненадовго підміню вас і зустріну інспектора.
Він тупо дивився на мене. Потім, коли сказане нарешті дійшло до його отруєних алкоголем мізків, обличчя дорожника розпливлося в безглуздій усмішці пяниці.
Молодець! Поважаю! вигукнув він. Це буде простіше простого. З тією купою каміння я вже покінчив, так що сьогодні вам не доведеться його більше довбати. Просто візьміть тачку і навозіть якнайбільше щебеню з он того карєра нижче по дорозі, щоб назавтра тут була нова купа. Мене звуть Олександр Тернбулл, я тут уже сім років працюю, а до того двадцять років пас овець на Лейтен-Вотер.[35] Друзі звуть мене Екі, а ще Очкастим, позаяк ношу окуляри, зір поганий. Тільки говоріть з інспектором увічливо, «сер» і таке інше, і він залишиться задоволений. Я повернуся до полудня.
Я запозичив його окуляри і заяложений капелюх, після чого зняв і віддав йому свій плащ, жилет і комірець. Крім того, мені дісталося додаткове майно у вигляді смердючої глиняної люльки. Ще раз нагадавши мої нехитрі завдання, Тернбулл без довгих церемоній пошкандибав у хатину. Можливо, його головною метою дійсно було ліжко, але, схоже, і на дні пляшки дещо іще залишалося.
Я благав небеса тільки про одне: щоб дорожник устиг щасливо дістатися до будинку раніше, ніж сюди прийдуть мої «друзі».
Потім я поспішно переодягнувся для нової ролі. Розстібнув комір сорочки і виставив напоказ шию, настільки ж засмаглу, як у будь-якого орача. Засукавши рукава, я оголив передпліччя, які цілком могли належати реміснику або ковалю: обпалені сонцем і покриті старими шрамами. Потім я вибруднив черевики і штани в білому дорожньому пилу і закотив штанини до колін, підвязавши їх знизу шнурками. Відтак я взявся за гримування: запорошив пилом шию і натер брудом загар на щоках. Очі дорожника, безсумнівно, мають бути злегка запалені, тому я і їх запорошив пилом, а потім енергійно потер, поки вони не почали сльозитися.
Сандвічі, які вручив мені сер Гаррі, відправилися в хатину разом з моїм плащем, зате обід Тернбулла, завязаний у червону носову хусточку, опинився в моєму повному розпорядженні. Я із задоволенням зїв кілька товстих коржів, запивши їх холодним чаєм. У хустці виявилася й місцева газета, очевидно, покликана скрасити обідню перерву Тернбулла. Перекусивши, я надав згортку первісний вигляд і поклав його на примітному місці поряд із газетою.