Всего за 272 руб. Купить полную версию
Але його мама була тут. Чон До лежав, слухав, як труситься хворий солдат, і тут до нього зійшов її голос. «Аріран»[6] - співала вона, і болів йому цей голос, на межі шепоту, що прилетів з невідомих місць. Блін, навіть останній сирота знає, де його батьки.
Пізньої ночі приплентався Ґіль. Відчинив холодильник, що було заборонено робити, і поставив щось у нього. А тоді впав на койку. Ґіль спав, розкидавши руки-ноги, і Чон До зрозумів, що в дитинстві цей чоловік мав власне ліжко. Перекладач одразу заснув.
Чон До й офіцер Со встали в темряві й пішли до холодильника. Коли офіцер Со смикнув за ручку, звідти легко дихнуло холодом. З глибини, з-за штабелів пакетів із кровю, офіцер Со витяг наполовину надпиту пляшку соджу[7]. Швидко зачинили холодильник: кров призначалася для Пхеньяна, і, якщо зіпсується, будуть великі неприємності.
Узяли пляшку до вікна. Десь удалині в загорожах гавкали собаки. На обрії, над ракетними бункерами, небо сяяло: місячне світло відображувалося в океані. Ґіль позаду них почав пускати вві сні гази. Офіцер Со випив.
- Мабуть, старий Ґіль не звик до дієти з пшоняних перепічок і соргового супу.
- А хто він, в біса, такий? - спитав Чон До.
- А, забудь, - сказав офіцер Со. - Не знаю, нащо Пхеньян знову затіяв ці штуки через стільки років, але, сподіваюся, за тиждень ми його позбудемося. Одна місія, і якщо все буде гаразд, то ми вже цього типа не побачимо.
Чон До й собі випив - шлунок стиснувся, схопив алкоголь, наче спіймав плід із дерева.
- А яка місія? - уточнив він.
- По-перше, ще один вихід, для тренування, - відповів офіцер Со. - А потім буде хтось особливий. Токійська опера влітку гастролює в Ніїґаті. Там є співачка, сопрано. Звати Руміна.
За другим разом соджу пішов легко.
- Опера? - спитав Чон До.
Офіцер Со знизав плечима.
- Певне, якесь цабе з Пхеньяна почуло про неї й захотіло її собі.
- Ґіль сказав, що пережив мінні поля, - мовив Чон До. - Що за це його послали на мовні курси. Так і є - за це потім винагороджують?
- Та вже відчепись від того Ґіля, годі. І не слухай його. Мене слухай.
Чон До мовчав.
- Ну, а в тебе є щось на думці? - поцікавився офіцер Со. - І ти навіть знаєш, якої винагороди хочеш?
Чон До похитав головою.
- Ну то й не парся.
Офіцер Со пішов у куток і став над відром. Довго стояв, спираючись на стіну. Нічого не вийшло.
- Свого часу я дечого наробив, - сказав він. - Нагороду отримав. Ну і глянь тепер на мене.
Він похитав головою:
- Тобі ось якої нагороди треба - не стати таким, як я.
Чон До подивився на карцер за вікном.
- А з ним що буде?
- З отим, що з собакою? - перепитав офіцер Со. - Та, мабуть, із Пубйока вже двоє по нього поїздом їдуть.
- Ну так, але ж що буде з ним?
Офіцер Со востаннє натужився над відром, намагаючись вичавити з себе хоч кілька крапель сечі.
- Не став дурних питань, - процідив він крізь зуби.
Чон До уявив свою матір у потязі з Пхеньяна.
- А можна людину в нагороду просити?
- Яку людину - бабу чи що? - Офіцер Со з досадою потрусив свій умкйоун . - Ну так, таке можна.
Він пішов і допив майже все, що лишилося в пляшці, крім дрібки на дні. Ту решту він по краплі влив у рот помираючому солдатові. Офіцер Со поплескав його на прощання по грудях, а тоді запхнув порожню пляшку під зігнуту спітнілу руку хлопця.
Вони зафрахтували нове рибальське судно, знову перепливли через кордон. У Цусімській протоці їм було чути потужне чи то клацання, чи то бухання - наче удари кулаком в груди: під ними полювали кашалоти, а неподалік острова Доґо з моря раптом поставали гранітні шпилі, угорі білі від пташиного посліду, а внизу помаранчеві від морських зірок. Чон До дивився на північний мис острова, вулканічно-чорний, оздоблений дрібною хвойною паростю. Цей світ був улаштований сам заради себе, без жодної ідеї й мети, цей пейзаж нічим не промовляв про те, що на зміну одному вождю приходить інший.
На острові був відомий курорт, і офіцер Со гадав, що на пляжі можна спіймати якого-небудь самотнього туриста. А коли вони наблизилися на пятсот метрів від острова, побачили на воді порожній човен, чорний надувний «ейвон», шестимісний, із підвісним мотором «хонда» на пятдесят кінських сил. Вони попливли шлюпкою розвідати. «Ейвон» був покинутий, на воді навколо - ані душі. Піднялися на борт, офіцер Со завів «хонду». Вимкнув. Витяг зі свого човна бак із бензином, усі гуртом узялися й перевернули суденце - старий човен швидко набрав води й пішов на дно задом наперед під вагою «пресни».
- Отепер ми - правильна команда, - сказав офіцер Со, тішачись новому човну.
І тут сплив пірнальник.
Піднявши маску, він невпевнено і зчудовано подивився на трьох людей, які раптом опинилися в його човні. Але він передав їм торбу з морськими вушками й узявся за простягнуту йому руку Ґіля, залазячи на борт.
Пірнальник був більший за кожного з них, крізь гідрокостюм було видно міцні мязи.
- Скажи йому, що наш човен потонув, - попросив офіцер Со Ґіля.
Той обізвався до пірнальника, а він сплеснув руками й розсміявся:
- Та знаю, що потонув. Мало на голову мені не впав.
Тут пірнальник помітив на віддалі рибальське судно. Кивнув на нього.