Поки не випала нагода виплюнути ту пігулку, я так довго тримала її в роті, що вона вже почала розчинятися, сказала Петті та глянула на Дейну. Певне, Гелен довелося її проковтнути. Гадаю, тому вона діяла так повільно.
Того ранку Дейна попросила нас спробувати не ковтати пігулки, вела далі Сьюзен. Вони вже не так ретельно за цим стежили, і ми знали, що вранці вони будуть зайняті, бо витягатимуть на дорогу трейлер, перекидатимуть його. Ми не всім сказали про наш план. Знали про нього лише Дейна, Петті та Гелен Роґет одна з тих дівчат, яку застрелив Ронні. Ну і я. «Як помітять, що ми намагаємося сховати таблетки, то вбють», сказала Гелен. А Дейна сказала, що однаково вбють, рано чи пізно. Рано це якщо нам поталанить. Ясна річ, ми всі знали, що це так. Тож вирішили спробувати.
Поки не випала нагода виплюнути ту пігулку, я так довго тримала її в роті, що вона вже почала розчинятися, сказала Петті та глянула на Дейну. Певне, Гелен довелося її проковтнути. Гадаю, тому вона діяла так повільно.
Дейна кивнула. Вона дивилася на Стю з виразною теплотою, і Френні стало не по собі.
І в них усе спрацювало б, якби ти, здорованю, не помудрішав.
Помудрішав, та, як видно, геть запізно, сказав Стю. Наступного разу буду готовий.
Він підвівся, підійшов до вікна й визирнув надвір.
Знаєте, мене це лякає, мовив він. Якими мудрими ми стаємо.
Френ навісніла від того, з яким співчуттям дивилася на нього Дейна. Після всього, що Френ пережила, та Юрґенс не мала права на такий погляд. «І, попри все, вона значно гарніша, міркувала Френні. Та й навряд чи вагітна».
Мудрішай головна заповідь нового світу, здорованю, зауважила Дейна. Мудрішай або здохни.
Стю озирнувся, щоб поглянути на неї, вперше побачив її по-справжньому, і Френ відчула нестерпно болючий укол концентрованих ревнощів. «Задовго монькалася, подумала вона. О Боже мій, промонькалася й запізнилася».
Поглядом Френ натрапила на Гарольда і помітила, що він крадькома всміхається, прикривши рот рукою, щоб ніхто не побачив. Або їй здалося, або в тій усмішці читалося полегшення. Зненацька їй схотілося підвестися, невимушено підійти до Гарольда та нігтями вийняти йому очі. Як гачками.
Ніколи, Гарольде! кричала б вона при цьому. Ніколи!
Ніколи?
Зі щоденника Френ Ґолдсміт
19 липня 1990 р.
О Господи. Сталося найстрашніше. Коли це трапляється в книжках, усе скінчено або ж принаймні щось змінюється, однак у реальному житті воно тягнеться без кінця, як у мильній опері без жодних кульмінацій. Можливо, потрібно ризикнути наважитися й усе прояснити, та я дуже боюся, що буде між ними і. Не можна закінчувати речення на «і», та мені страшно розписувати, до чого це може призвести. Любий щоденничку, дай-но я тобі все розкажу, хоча й не дуже весело все це записувати. Навіть думати про це паршиво.
Уже починало сутеніти, коли Ґлен зі Стю поїхали до міста (а сьогодні це в нас Джирард, штат Огайо) пошукати їжу вони сподівалися знайти концентрати та щось виморожене. Такі продукти легко транспортувати, і деякі концентрати справді смачні, однак, як на мене, все виморожене їдло смакує однаково як сухі індичі гімняшки. Ви коли-небудь чули, аби щось порівнювали з сухим індичим лайном? Не зважай, щоденничку. Деякі речі краще ніколи не озвучувати, ха-ха.
Вони спитали нас із Гарольдом, чи не хочемо ми поїхати з ними, і я сказала, що за день удосталь наїздилася й залишуся, якщо вони без мене впораються, і Гарольд відмовився, бо хотів принести трохи води й скипятити її. Певне, вже почав продумувати свою каверзу. Шкода, що в мене вийшло зобразити його таким підступним інтриганом, але такий він і є це факт.
[Примітка. Усіх нас мало не нудило від кипяченої води, бо смакує вона геть ніяк наче ВЕСЬ кисень виварюється. Та Марк із Ґленом кажуть, що заводи й т. п. зупинилися зовсім недавно, і струмки + річки ще не очистилися (особливо якщо йдеться про промисловий Південний Схід + те, що вони називають Іржавим поясом[5]), тож для перестрахування маємо кипятити. Ми не втрачаємо надію знайти склад із пляшками мінеральної води. Гарольд каже, що це вже мало б статися, однак майже вся мінералка немов розчинилася в повітрі. Стю гадає, що багато людей могло вирішити, що хворіють через воду з крану, і перш ніж померти, випили чимало пляшок.]
Так от, Марк із Піріон кудись відійшли, нібито пошукати диких ягід, щоб урізноманітнити нашу дієту. Гадаю, насправді вони займалися дечим іншим вони це не афішують, і молодці. Тож я заходилася збирати хмиз, розпалила вогнище для чайника, який мав набрати Гарольд і доволі скоро він повернувся з водою (було очевидно, що він затримався біля струмка, щоб сполоснутися й помити волосся). Гарольд повісив чайник на як там його, що ставлять над кострищем. А тоді підходить + умощується поряд.
Ми сиділи на колоді, говорили про те-се, аж раптом він мене пригортає та намагається поцілувати. Пишу «намагається», хоча насправді в нього це вийшло, принаймні спершу, бо застав мене зненацька. А тоді я відсмикнулася (згадую, і цей епізод здається мені наче й смішним, хоча я й досі не оговталася) та беркицьнулася назад. Блузка на спині задерлася, і я з ярд шкіри зчесала. У мене вирвався зойк. Кажуть, історія повторюється я одразу ж згадала Джесса, хвилеріз і надкушений язик було ну аж надто схоже.