«Оте щодо одягу може помітити тільки дівчина», майнуло в голові у Боббі. Він уже розтулив був рота, щоб поділитися цією думкою з Керол, аж раптом голос у них за спиною промовив:
Диви-но! Малятко Джербер і малятко Малтекс. Як ся маєте, малючки?
Обоє озирнулися. До них по схилу повільно підїжджало троє сентґебівців у помаранчевих сорочках. У прикріплених до велосипедів кошиках лежала купа різного бейсбольного реквізиту. В одного з хлопців, прищавого недоробка зі срібним хрестом, що теліпався на ланцюжку довкола шиї, за спиною висів саморобний сагайдак із бейсбольною битою.
«Уявив себе Робіном Гудом», подумав Боббі. Та йому було страшно. Вони великі хлопці, старшокласники з парафіяльної школи, і якщо їм захочеться, щоб Боббі потрапив у лікарню, то саме там він і опиниться.
«Ниці люди в помаранчевих сорочках», майнуло в голові.
Здоров, Віллі, звернулася Керол до одного з них, але не до недоробка з сагайдаком. Вона говорила спокійно, навіть весело, та Боббі вловив в її голосі страх, що тріпотів, мов пташині крильця. Бачила, як ти граєш. У тебе добре виходить ловити.
У хлопця, до якого зверталася Керол, було потворне, недоліплене обличчя, що стриміло понад його тілом, виглядаючи з-під кучми зачесаного назад темно-рудого волосся.
Велосипед «Гаффі» під ним здавався комічно маленьким. Хлопець видавався Боббі схожим на троля з казки.
А тобі що до того, малятко Джербер, відгризнувся він.
Трійця сентґебівців порівнялася з Боббі та Керол. Тоді двоє, той, що з хрестом, і той, якого Керол назвала Віллі, посунули трохи далі. Тепер вони підштовхували велосипеди, звісивши ноги біля їх вилок. З дедалі більшим відчаєм Боббі помітив, що вони з Керол оточені. Він вловлював запах поту, змішаного з «Віталісом», яким несло від хлопців у помаранчевих сорочках.
А ти хто такий, малятко Малтекс? поцікавився третій сентґебівець, перехилившись через кермо й уважно глянувши на Боббі. Ґарфілд, еге ж? Біллі Донагю тебе ще з минулої зими шукає. Хоче повибивати зуби. Може, мені вибити кілька прямо тут, щоб йому добре пішло?
Боббі відчув, як у шлунку щось нудотно заповзало. Ніби змії в кошику.
«Тільки не плакати, наказав собі Боббі. Хай там що станеться, не плакати. Навіть, якщо доведеться лежати в лікарні. І спробувати її захистити».
Захистити від таких дорослих хлопців? Смішно.
Чому ти такий злий, Віллі? сказала Керол, звертаючись тільки до рудоволосого. Ти ж не злий, коли сам. То навіщо вдаєш злого зараз?
Віллі зашарівся. Від румянцю, ще й вкупі з темно-рудим волоссям, значно темнішим, ніж у Боббі, здавалося, що хлопець палає аж від шиї. Боббі припустив, що йому стало не вельми приємно, коли друзі довідалися, що він може поводитися, як людина, коли їх немає поряд.
Стули пельку, малятко Джербер, гаркнув Віллі. Чому б тобі просто не замовкнути і поцілувати свого хлопця, поки в нього ще всі зуби на місці?
Третій хлопець мав на собі мотопояс з пряжкою на боці і старезні бутси, вкриті стадіонним порохом. Він стояв позаду Керол. Раптом він наблизився, все ще підштовхуючи велосипеда, обіруч схопив Керол за хвоста і щосили потяг.
Ай! майже завищала Келол, більше від несподіванки, ніж від болю. Вона випручалася так рвучко, що ледь не впала. Боббі підхопив дівчину, а Віллі, який, за словами Керол, міг бути хорошим, коли поблизу немає його друзяк, зареготав.
Для чого ти це зробив?! заволав Боббі на типа з мотопоясом. Коли слова злетіли з його вуст, Боббі здалося, що він чув їх тисячу разів. Усе це скидалося на ритуал, фрази, які належить говорити, перш ніж почнеться справжня шарпанина й штовханина, і коли дадуть волю кулакам. Боббі знову пригадався «Володар мух»: як Ральф утікає від Джека і решти. На острові Ґолдінґа бодай були джунглі. А їм з Керол тікати нікуди.
Він скаже: «Бо мені так захотілося». Це наступне за сценарієм.
Та перш ніж хлопець із застебнутим на боці поясом встиг вимовити ці слова, його випередив Робін Гуд із саморобним сагайдаком на спині.
Бо йому так захотілося. І що ти тепер будеш робити, малятко Малтекс?
Зненацька він стрімко, по-зміїному, викинув руку вперед і зацідив Боббі по обличчю. Віллі знову засміявся.
Керол ступила крок до нього.
Віллі, прошу тебе, не треба.
Робін Гуд простяг руку, ухопив Керол за перед футболки і стиснув її в кулаці.
Що, маєш вже троха цицьок? Нє, ще не дуже. Ти ще всього-на-всього малятко Джербер.
Він відштовхнув Керол геть. Боббі, якому в голові ще досі дзвонило від ляпаса, підхопив її і вдруге врятував від падіння.
Давайте натовчем цьому голубенькому, запропонував мотопояс, не можу дивитися на його пику.
Вони підсунули ближче, колеса велосипедів урочисто заскрипіли. Тоді Віллі випустив свого велосипеда той повалився на бік, ніби здохлий поні і замахнувся на Боббі. Боббі підніс кулаки в блідій імітації Флойда Паттерсона.
Гей, хлопці, що це тут відбувається? пролунав позаду чийсь голос.
Віллі відвів кулак і, все ще не розтискаючи його, зиркнув через плече. Те ж саме зробили Робін Гуд і мотопояс. Біля узбіччя стояв старий, блакитний «студебекер» з іржавими приступками пасажирських дверей і магнітиком-Ісусом на приладовій панелі. Перед машиною стояла, демонструючи неймовірно пишний бюст і неймовірно широкі стегна, подруга Аніти Джербер, Ріонда. З літнім одягом їй ніколи не подружитися, це було ясно Боббі і в одинадцять років, та зараз вона виглядала, неначе богиня у бриджах.