Керол, здавалося, це анітрохи не хвилювало. Вона торкнулася його мокрого обличчя. Боббі смикнувся геть від її пальців, схлипнув ще раз і задивився на траву. Його свіжо вимитий сльозами зір якось майже неприродно загострився. Він чітко бачив кожну билинку, кожну кульбабку.
Нічого страшного, сказала Керол, та йому було все ще соромно подивитися на неї.
Вони трохи посиділи мовчки, тоді Керол промовила:
Боббі, я стану твоєю дівчиною, якщо захочеш.
Ти й так моя дівчина, відповів Боббі.
То розкажи, що сталося.
І Боббі почув, як розповідає Керол усе, з того дня, як Тед поселився в них у будинку і як мама відразу ж прониклася до нього антипатією. Розповів про перший Тедовий провал, про ницих людей і їхні прикмети.
Коли Боббі дійшов до цього моменту, Керол торкнулася його руки.
Що? Ти мені не віриш? спитав Боббі. У горлі після недавнього плачу все ще стояв болісний клубок, та Боббі вже трохи оговтався. Якщо вона не повірить, він не розсердиться. І зовсім не звинувачуватиме. Він просто відчув неймовірне полегшення, що вилив душу. Все нормально. Розумію, як божевільно це
Я бачила ті смішні класики по всьому місту, сказала Керол, Івон і Енджі теж. Ми розмовляли про них. Біля них були накреслені маленькі місяці та зірочки, іноді навіть комети.
Боббі витріщив очі.
Жартуєш?
Ні. Дівчата завжди дивляться на класики, не знаю чому. Стули рота, а то муха залетить.
Боббі послухався.
Керол задоволено кивнула, потім взяла його долоню в свої, переплівши пальці. Боббі був вражений, як ідеально всі ці пальці прилягли один до одного.
А тепер розкажи решту.
І Боббі розповів, закінчивши приголомшливим днем, який саме пережив: кіно, екскурс у «Кутову лузу», як Аланна впізнала в ньому батька, як ледь уник небезпеки дорогою додому. Спробував описати пурпуровий «десото», зовсім несхожий на справжнє авто, і що він тільки здається автомобілем. Найближче до правди можна було сказати, що «десото» здавався ніби живим. Немов зла подоба страуса, на якому іноді катався Доктор Дулітл у серії книжок про звірят, що вміють говорити, від якої всі вони божеволіли в другому класі. Єдине, що утаїв Боббі, це куди він ховав свої думки, коли таксі проминало «Гриль Вільяма Пенна» й у нього засвербіло за очними яблуками.
Якусь мить Боббі боровся сам з собою, а тоді, наче фінальний акорд, випалив найгірше: він боїться, що подорож у Провіденс з містером Бідерменом і двома іншими чоловіками була помилкою. Страшною помилкою.
Думаєш, містер Бідермен підбиває до неї клинці? спитала Керол. Вони вже йшли назад до лавки, де вона залишила скакалку. Боббі підняв її й простяг Керол. Вони вийшли з парку і рушили вбік Броуд-стрит.
Думаєш, містер Бідермен підбиває до неї клинці? спитала Керол. Вони вже йшли назад до лавки, де вона залишила скакалку. Боббі підняв її й простяг Керол. Вони вийшли з парку і рушили вбік Броуд-стрит.
Може бути, похмуро кинув Боббі. Принаймні частково саме в цьому крилися його страхи, хоч воно не мало ні імені, ні конкретної форми, ніби щось зловісне, прикрите шматком парусини. Принаймні вона так думає.
Він що, збирається зробити їй пропозицію? Якщо так, то він стане твоїм вітчимом.
Господи! Боббі ніколи не розглядав Дона Бідермена в ролі вітчима і йому щиро хотілося, щоб Керол навіть не згадувала про цю можливість, така вона була жахлива.
Якщо вона його кохає, краще тобі почати звикатися з цією перспективою.
Керол говорила, як стара, сповнена житейської премудрості жінка. Боббі волів би обійтися й без цього. Здається, вона цього літа вже встигла з мамою передивитися серіалів штибу «О Джоне, о Маршо». Дивно, але Боббі не турбувало б, якби мама просто кохала містера Бідермена і більш нічого. Звісно, було б мерзенно, адже містер Бідермен покидьок, але це було б зрозуміло. Та відбувалося ще дещо. Якось повязане з маминою манерою трястися над кожним центом (ба навіть скнарістю), і щось же змусило її знову почати палити та інколи плакати ночами. Та ще й ця різниця між маминим Рендаллом Ґарфілдом, ненадійною людиною, що залишила по собі купу рахунків, і милим Ренді Ґарфілдом Аланни, що полюбляв гучну музику з автомата. Навіть у цьому може бути якийсь звязок з тим, що відбувається. Чи дійсно існували несплачені рахунки? А недійсний страховий поліс? І навіщо матері про таке брехати? Боббі не міг поговорити про все це з Керол. І не через бажання щось приховати. Просто не знав як.
Вони рушили вгору пагорбом. Боббі вхопився за один кінець скакалки і вони пішли пліч-о-пліч, тягнучи її поміж собою по тротуару. Раптом Боббі спинився, тицяючи в щось пальцем.
Дивись.
На електричному дроті, натягнутому поперек вулиці понад їхніми головами, теліпався довгий жовтий хвіст повітряного змія, закручуючись, немов знак питання.
Ага, бачу, вичавила Керол здушеним голосом. Вони пішли далі.
Йому треба їхати сьогодні, Боббі.
Не може. Бій сьогодні ввечері. Якщо Албіні переможе, він мусить завтра приїхати в більярдну по зелень. Думаю, йому вона до зарізу потрібна.
Ще й як, погодилася Керол, ти тільки поглянь на його одяг. Одразу видно, що з грошима в нього зовсім негусто. Мабуть, останнє поставив.