Вона була застрахована?
Ні, але будинок був орендованим і ми майже все цінне віднесли в машину, окрім телевізора. Ми намагались його підняти, та не змогли навіть з місця зсунути. То був «Відео Кінг» із семидюймовим екраном і збільшувальною лінзою перед кінескопом. Тортури для очей. Утім, у нас був лише один канал багато кантрі-музики, фермерські новини та «Клоун Кітті»[23].
І повернулись тепер сюди, щоб написати книгу, зачудувалася вона.
Бен відповів не відразу. Міс Куґан розпаковувала блоки сигарет і заповнювала вітринну стійку біля каси. Немов якийсь крижаний привид, порпався за своїм високим аптечним прилавком провізор, містер Лабрі. Хлопець із ВПС стояв біля дверей автобуса, чекаючи, коли повернеться з туалету водій.
Так, сказав Бен.
Він розвернувся й подивився на неї, вперше просто в обличчя. У неї було дуже гарне обличчя, зі щирими синіми очима й високим, чистим засмаглим лобом.
Це місто вашого дитинства? спитав він.
Так.
Він кивнув:
Тоді ви зрозумієте. Я жив дитиною у Салимовому Лігві, і воно мене переслідувало примарою. Коли я їхав сюди, я його майже обминув, тому що боявся, що воно тепер інше.
Тут нічого не змінюється, сказала вона. Чи то мало що.
Там, на Мочарах, я з дітьми Гарденера зазвичай грався у війну. На Рояловому ставку у піратів. У «захопи прапор» та в піжмурки в парку. Після того, як я поїхав від тітки Сінді, ми з мамою поневірялися в багатьох недобрих місцинах. Вона позбавила себе життя, коли мені було чотирнадцять, але майже весь чарівний пилок обтрусився з мене задовго до того[24]. Найбільше його було тут. І він досі залишається тут. Місто не вельми змінилося. Роздивлятися на Джойнтер-авеню, це мов крізь тонку крижану пластинку як оті, що в листопаді можна було назбирати з поверхні міської водної цистерни, якщо перед тим постукати по її боках дивитися на власне дитинство. Воно хвилясте й туманне, а в деяких місцях сходить на ніщо, але більшість його все одно там є.
Він замовк, сам зачудований. Оце так промову утнув.
Ви говорите точно як у ваших книжках, промовила вона благоговійно.
Він розсміявся:
І ніколи раніше не проказував нічого на це схожого. Принаймні вголос.
А що ви робили після того, як ваша мати після того, як вона померла?
Тинявся, коротко відповів він. Їжте ваше морозиво.
Вона так і зробила.
Дещо змінилося, сказала вона перегодом. Містер Спенсер помер. Ви його памятаєте?
Звичайно. Тітонька Сінді щочетверга ввечері приїздила до міста скуплятися в крамниці Кроссена, а мене посилала сюди випити кореневого пива[25]. Тоді воно було бочкове, справжнє кореневе пиво з Рочестера[26]. Вона давала мені нікель, загорнутий у носовичок.
Воно коштувало вже дайм, коли я почала сюди ходити. А ви памятаєте, що він зазвичай приказував?
Бен зігнувся, скорчив одну руку артритною клешнею і скривив кутик губ у паралітичному виверті:
Твій сечовий міхур, прошамкотів він. Оті кореневі пива руйнують твій сечовий міхур, закантико.
Дівочий сміх гримонув угору до вентилятора, що повільно обертався над їхніми головами. Міс Куґан підозріливо зиркнула.
Це було неперевершено. Тільки мене він називав дівулею.
Вони перезирнулися, задоволені.
Скажіть, а ви хотіли б сходити сьогодні ввечері в кіно? запитав він.
Залюбки.
А де найближче?
Вона захихотіла:
«Сінекс» у Портленді, насправді. Де фоє прикрашають безсмертні полотна Сюзен Нортон.
Звісно, де ж іще. А які фільми вам подобаються?
Що-небудь захопливе, з автомобільними погонями.
Гаразд. А ви памятаєте «Нордик»? Він був просто тут, у місті.
Звісно. Він закрився у 1968-му. Звичайно ми ходили туди двома парами, коли я навчалася у старшій школі. А коли фільм був поганий, кидалися коробками від попкорну в екран. Вона захихотіла. А такими вони переважно й бували.
Зазвичай там показували старі репабліківські серіали[27], сказав він. «Людина-ракета», «Повернення людини-ракети»[28], «Креш Каллаген і бог смерті вуду».
То було до моїх часів.
Що ж таке з ним сталося?
Тепер там офіс із нерухомості Ларрі Кроккета, сказала вона. Наш кінотеатр убив отой драйв-ін у Камберленді, я гадаю. Він, і ще телебачення.
Якусь мить вони мовчали, поринувши у власні думки. Годинник компанії «Ґрейгавнд» показував 10:45 ранку. Вони одночасно промовили:
Скажіть, а ви памятаєте
Вони подивилися одне на одного, і цього разу, коли задзвенів регіт, міс Куґан зиркнула на них обох. Навіть містер Лабрі скинув очима.
Вони теревенили ще пятнадцять хвилин, аж поки Сюзен з жалем не сказала йому, що має виконати деякі справи, але так, до сьомої тридцять вона впорається і буде готовою. Розійшовшись у різні боки, обоє чудувалися такому легкому, природному випадковому зіткненню їхніх життів. Бен прогулявся назад по Джойнтер-авеню, затримавшись на розі Брок-стріт, щоб кинути побіжний погляд на Дім Марстена. Йому пригадалося, що та велика пожежа 1951 року допалала майже до самого його подвіря, але потім вітер перемінився.
Він подумав: можливо, йому варто було згоріти. Можливо, так було б краще.
3Ноллі Ґарденер вийшов з будівлі міської управи і сів на сходах поруч з Паркінсом Ґіллеспі якраз вчасно, щоби побачити, як Бен із Сюзен разом заходять до Спенсера. Паркінс курив «Пелл-Мелл» і чистив собі нігті складаним ножиком.