Єрусалимове Лігво.
Він заплющив очі і затулив їх долонями, і все почало повертатись. Він майже бачив те скляне прес-папє, отого типу, що в ньому здіймається крихітна хуртовина, коли його струснеш.
Салимове Лігво
Частина перша. Дім Марстена
Жоден живий організм не може довго існувати нормально в умовах абсолютної реальності; навіть жайворонки і зелені коники, як дехто вважає, бачать сни. Дім-на-Пагорбі, не нормальний, стояв самотньо на тлі своїх пагорбів, хоронячи в собі темряву: він там простояв вісімдесят років і міг простояти ще вісімдесят. Всередині стіни висилися струнко, цеглини трималися чіпко, підлоги залишалися міцними, а двері розсудливо були зачинені; тиша безперемінно залягала серед дерева й каменю Дому-на-Пагорбі, і хоч би що там тинялося, воно тинялося на самоті.
Ширлі Джексон. Обмарний дім між пагорбів[13]
Розділ перший. Бен (І)
Ширлі Джексон. Обмарний дім між пагорбів[13]
Розділ перший. Бен (І)
1
На той час, коли, їдучи на північ платною автомагістраллю, Бен Міерз проминув Портленд, у животі в нього почав відчуватися аж ніяк не неприємний дрож хвилювання. Було 5 вересня 1975 року, і літо насолоджувалося своїм великим фінальним фліртом. Дерева буяли зеленню, ніжно-блакитне небо було високим, а відразу за межею міста Фелмат на паралельній до магістралі дорозі він побачив двох хлопчаків, які йшли з покладеними на манір карабінів вудками на плечах.
Помінявши смугу на праву, він скинув швидкість до мінімальної на цій трасі і почав видивлятися бодай щось, що б дало поштовх його памяті. Спершу не зявлялось нічого і він намагався заспокоїти себе перед майже неминучим розчаруванням. Тобі тоді було лише сім. Отже, відтоді спливло вже двадцять пять років. Місцини змінюються. Як і люди.
У ті часи цієї чотирисмужної автомагістралі 295 іще не існувало. Якщо з Лігва комусь треба було до Портленда, той їхав до Фелмата[14] по 12-му шосе, а потім по шосе 1. Ті дні минули.
Припини місити це лайно.
Але припинити було важко. Важко таке припинити, коли
Раптом сусідньою смугою повз нього проревів великий мотик «Бі-Ес-Ей»[15] із задраними рукоятками керма, кермував хлопець у майці, а позаду нього сиділа дівчина в легкій червоній куртці й велетенських дзеркальних окулярах. Вони підрізали його дещо занадто швидко, і Бен занадто різко зреагував, вдаривши по гальмах й натиснувши обома долонями клаксон. «Бі-Ес-Ей» рвонув уперед, ригнувши димом з вихлопної труби, а дівчина тицьнула йому через плече середнього пальця.
Він знову набрав швидкість, прагнучи закурити сигарету. Руки в нього трохи тремтіли. Той «Бі-Ес-Ей», з його стрімкістю, вже майже зник з очей. Діти. Кляті діти. Спогади намагалися натовпом пропхнутись до нього, спогади з недавньої минувшини. Він їх відштовхував. Він два роки не сідав на мотоцикл. І волів би ніколи більше ним не їздити.
Око вловило спалах чогось червоного ліворуч, і, поглянувши в той бік, Бен відчув сплеск задоволення від впізнання. Велика червона стодола стояла за згористим полем тимофіївки й конюшини, стодола з фарбованим на біле дахом навіть з такої відстані він побачив сонячні зблиски на флюгері на вершечку того даху. Вона стояла там тоді і досі залишається на своєму місці. І вигляд має точнісінько той самий. Може, все зрештою буде добре. Потім дерева затулили ту стодолу.
Що ближчав шлях до Камберленду, то більше й більше речей починали здаватися знайомими. Він переїхав через Роялову річку, де хлопчаками вони ловили щучок і райдужну форель[16]. Повз недовгої, мерехтливої крізь дерева, появи Камберленд-селища. А віддалік Камберлендська водонапірна башта з намальованим на її стіні величезними літерами гаслом «Зберігаймо Мейн зеленим». Тітка Сінді завжди казала, що хтось мусив би під ним написати «Несіть гроші».
Первісне збудження в ньому зростало, і він поїхав швидше, видивляючись вказівник. За пять миль той почав зблискувати вдалині віддзеркаленою зеленню:
ШОСЕ 12 ЄРУСАЛИМОВЕ ЛІГВО
КАМБЕРЛЕНД. КАМБЕРЛЕНД-ЦЕНТР
Раптова чорнота накрила його, гасячи гарний настрій, немов пісок вогонь. Такі напади траплялися з тих (розум намагався вимовити імя Міранди, але він не дозволив йому цього зробити) поганих часів, і він призвичаївся проти них опиратися, але цей затопив його з бентежно лютою силою.
Що це він робить, повертається назад до міста, де він дитиною прожив чотири роки, намагаючись віднайти щось безповоротно втрачене? Яку магію він сподівається відтворити, походжаючи тими путівцями, якими ходив хлопчаком і які, напевне, тепер заасфальтовані і спрямлені, і знеліснені, і засмічені пивними бляшанками туристів? Та магія померла як біла, так і чорна. Вона розсипалася на порох того вечора, коли мотоцикл втратив кермування, а потім той жовтий меблевий фургон, він ріс і ріс, і крик його дружини Міранди, обрізаний з раптовою остаточністю, коли
Праворуч виринула з'їзна естакада, і якусь мить Бен зважував, чи не проминути її, доїхати до Чемберлена або Люїстона[17], зупинитися там і пообідати, а потім розвернутися і вертатись назад. Але куди назад? Додому? Це було сміху варте. Якщо й існував десь його дім, він тут. Навіть якщо він був тут лише чотири роки, це був його дім.