Всего за 639 руб. Купить полную версию
Вони поверталися з Портленда по 295-й, і було ще зовсім не пізно лише трохи по одинадцятій. Після того як ця автотраса виходила за передмістя Портленда, гранична швидкість на ній становила 55 миль на годину, а кермував Бен добре. Фари «сітроена» справно прорізали темряву.
У кінотеатрі обоє тішилися, але обережно, як ото люди, що намацують кордони одне одного. Аж тут їй зринуло те запитання матері і вона промовила:
Де ви зупинилися? Орендуєте якесь житло?
Я знайшов собі кубельце на третьому поверсі в «Номерах Єви», на Залізничній вулиці.
Але це жахливо! Там, нагорі, мабуть, градусів сто![43]
Я люблю спеку, сказав він. Мені в ній добре працюється. Оголяюсь до пояса, вмикаю радіо і випиваю з галон пива. Так видаю на день десять сторінок першої версії тексту. Іще там також є кілька цікавих старих диваків. А коли насамкінець вийдеш на ґанок і вдихнеш вітерцю божественно.
І все ж таки, з сумнівом мовила вона.
Я думав орендувати Дім Марстена, зауважив він мимохідь. Навіть зайшов так далеко, щоб попитатись про це. Але його вже продано.
Дім Марстена? усміхнулась вона. Ви, мабуть, переплутали назву.
Аж ніяк. Стоїть на першому пагорбі на північний захід від міста. Брукс-роуд.
Продано? Хто це на Бога?..
Мене це теж здивувало. З мене час від часу підсміюються, мовляв, мені в голові клепки хитаються, але навіть я збирався його лиш орендувати. Той парубок, що з нерухомості, мені так і не сказав хто. Схоже, там якась глибока, похмура таємниця.
Можливо, якісь люди з-поза нашого штату хочуть зробити з нього собі літню садибу, сказала вона. Хто б вони не були, вони божевільні. Реставрація будівлі, то одне я б сама залюбки спробувала але цей дім не надається до реставрації. Він був руїною вже навіть тоді, коли я була малою дитиною. Бене, а чому взагалі вам хотілося там пожити?
Ви коли-небудь бували в ньому всередині?
Ні, але раз на спір зазирала туди крізь вікно. А ви?
Був. Раз.
Моторошне місце, авжеж?
Вони замовкли, обоє думаючи про той Дім Марстена. Ці думки, зокрема, не мали пастельної ностальгії інших споминів. Скандал і насильство, повязані з цим будинком, сталися до їхнього народження, але маленькі містечка мають довгу память і церемоніально передають свої жахи від покоління до покоління.
Історія Хюберта Марстена і його дружини Бьорді найближче відповідала тому образу скелета, який мусить тримати у своїй шафі місто. У Новій Англії 1920-х років Хюбі був президентом великої автотранспортної компанії автотранспортної компанії, що, як подейкували, провадила свій найприбутковіший бізнес після опівночі, переправляючи канадське віскі до Массачусетсу.
Він, відійшовши багатієм від справ, переселився з дружиною до Салимового Лігва у 1929-му і втратив більшу частину свого багатства (ніхто, навіть Мейбел Вертс, не знав, скільки саме) під час краху фондової біржі 1929 року.
Протягом десяти років між падінням ринку і сходженням Гітлера Марстен зі своєю дружиною жили в тому будинку відлюдниками. Єдине, коли їх бачили, це після полудня щосереди, коли вони приїздили до міста скуплятися. Ларрі Мак-Лавд, який у ті роки працював поштарем, доповідав, що Марстен отримує чотири щоденні газети, часописи «Сатердей Івнінг Пост», «Нью-Йоркер» і ще пригодницький «Дивовижні історії»[44]. Також раз на місяць він отримував чек від автотранспортної компанії, що базувалася у Массачусетсі, у місті Фолл-Ривер[45]. Ларрі казав, що може взнати, що там справді чек, зігнувши конверта і зазирнувши у віконце для адреси.
Саме Ларрі й знайшов їх улітку 1939-го. Газет і журналів протягом пяти днів накопичилося в поштовій скриньці стільки, що стало неможливо всовувати туди нові. Ларрі всі їх дістав і вирушив доріжкою з наміром покласти цю пошту між сітчастими й основними дверима.
Було то в серпні, літо в розпалі, початок найспекотніших днів, і на Марстеновому переднім подвірї буяла зеленню трава по литки заввишки. Трельяжна решітка з західного боку будинку рясно поросла жимолостю, і гладенькі бджоли неквапливо гули над восково-білими запашними квітами. Попри ту високу траву, в ті часи будинок іще мав прекрасний вигляд і всі погоджувалися, що Хюбі збудував найгарніший дім в Салимовому Лігві, перш ніж у нього поїхав дах.
Згідно з історією, яку перегодом з виснажливим жахом переповідали кожній новій членкині Жіночої асоціації, вже на половині доріжки Ларрі унюшив щось погане, на кшталт зіпсованого мяса. Він постукав у передні двері і відповіді не отримав. Він зазирнув крізь шпарину, але нічого не зміг там роздивитися в щільному мороку. Замість заходити тут, він обійшов дім до задніх дверей, і то на власне щастя. Ззаду сморід був ще гіршим. Ларрі спробував задні двері, виявив їх незамкненими і вступив до кухні. Там у кутку розпростерлася Бьорді Марстен, ноги розчепірені, ступні босі. Півголови в неї було знесено пострілом майже впритул з тридцять-нуль-шостого калібру[46].
(«Мухи, завжди в цьому місці проказувала Одрі Герсі, говорячи зі спокійною авторитетністю. Ларрі розказував, що кухня були повна їми. Гудять усюди, сідають на самі розумієте, і знову злітають. Мухи»).