Розділ 8
Леді Тайм
«Історія герцогств збігається з їхньою географією». Федврен, придворний писар короля Шрюда, дуже любив це прислівя. Гадаю, що це правильно, принаймні всі історії повязані з природними кордонами герцогств. Моря та льодовики розділили нас із острівянами. Багаті поля та плодючі долини зробили нас заможнішими, тому острівяни ненавиділи нас. Напевно, це й був перший розділ історії герцогств. Багаті виноградники на берегах Ведмежої та Синьої рік[8], фруктові сади Тілту та Фарбовані гори над Сендс-еджем стали притулком для народу й одночасно ізолювали його. Тому він не зміг протистояти нашому добре організованому війську.
Я прокинувся задовго до світанку, коли ще світив місяць. Дивно, що я взагалі поспав. Вчора Барріч так ретельно готував мене в дорогу, що я волів би поїхати одразу після сніданку.
Але так не виходить, якщо ви плануєте щось з іншими. Всі були готові аж в обід.
Знать ніколи не подорожує з порожніми руками, попередив мене Чейд. Веріті завжди вирушає з воїнами короля. І всі про це знають. Новини про візит мають прийти Келвару та Шемшаю заздалегідь. Рука імперії повинна вирішити їхню суперечку. Треба зробити так, щоб вони взагалі пошкодували про неї. Це такий хитрий хід, який завжди робить гарний володар, щоб народ хотів жити без його втручання.
Веріті подорожував з такою помпезністю, що дратувало його душу воїна. Загін добірних вояків носив його кольори та зображення оленя символу Провісників. Вони їхали попереду звичайних загонів. Для моїх юних очей це було дивовижним видовищем. Але щоб не виглядати занадто войовничим, Веріті взяв із собою своїх знатних друзів, аби не було нудно і було з ким поговорити наприкінці дня. Процесію замикали вючні тварини, соколи й собаки, сокольничі та псарі, барди і музиканти, лялькар, носії пожитків лордів і леді та слуги, які доглядали за їхніми одягом і зачісками, а також готували їхні улюблені страви.
Я їхав усередині процесії на незворушній Сажці позаду чудернацьких нош, що були прилаштовані до двох спокійних сивих меринів. Гендз, один з найкращих конюхів, їхав на поні й стежив за кіньми, які везли ноші. Я назирав за вючним мулом і за жінкою в ношах. То й була дуже стара леді Тайм, яку я ніколи до цього не бачив. Коли ж нарешті леді зявилася, щоби всістися, то я помітив, що вона повністю закутана в накидки, вуалі та шарфи. Мені здавалося, що старенька скоріше худорлява, аніж повна, а Сажка від її парфумів аж чманіла. Леді Тайм вмостилась у гніздо з подушок, ковдр, хутра й накидок і одразу ж наказала засунути занавіски, хоч ранок був досить погожий. Дві маленькі покоївки, які допомагали їй, з радістю побігли геть, і я залишився її єдиним помічником. Моє серце упало: я очікував, що хоч одна з них буде їхати разом з нею на ношах. Хто ж за нею дивитиметься, коли їй поставлять шатро? Я гадки не мав, як поводитися з жінками, не кажучи вже про дуже стареньких. Тож вирішив слідувати порадам Барріча: бути уважним, ввічливим, життєрадісним та доброзичливим. Привабливому молодому чоловіку неважко завоювати прихильність старої жінки. Так казав Барріч. Я підїхав до нош.
Леді Тайм, вам зручно? запитав я. Вона довго не відповідала. Напевно, глухувата.
Вам зручно? перепитав я голосніше.
Не турбуйте мене, юначе! на диво, вона відповіла досить сердито. Якщо ви мені будете потрібні, то я скажу.
Прошу вибачення, швидко промовив я.
Не турбуй мене, сказала! відрізала вона і тихо додала: Дурний гевал.
Я нарешті зрозумів, що краще мовчати, але моє невдоволення зросло в десятки разів. Весела подорож у веселому товаристві! Нарешті я почув звук рога і здалеку побачив стяг Веріті. Здійнялася курява. Я зрозумів, що передовий загін почав рух, і довго чекав, поки коні попереду почали рухатися. Гендз дав команду коням, що везли ноші, а я цмокнув до Сажки. Вона охоче пішла, а мул покірно подався за нею.
Я добре памятаю той день: куряву у повітрі, яку залишали ті, хто рухалися перед нами. Ми з Гендзом тихо розмовляли, а коли вперше голосно засміялися, леді Тайм насварила нас:
Годі шуміти!
Я памятаю блакитне небо, яке на горизонті утворювало арку разом зі схилами. Прибережна дорога була трохи нерівною. Я бачив неповторні морські краєвиди з вершин пагорбів. У долинах повітря пахло квітами, і від нього паморочилося в голові. Ми також зустрічали пастушок, які стояли в ряд на камяній стіні й соромязливо хихикали, поки ми проїздили. Позаду на схилі паслися вівці, які здалеку нагадували крапочки. Ми з Гендзом мугикнули, коли побачили, що дівчата підвязують свої яскраві спідниці на один бік, виставляючи голі коліна і ноги на сонце й вітер. Сажка норовилася, бо їй було нудно від повільної ходи, а бідолашний Гендз мусив постійно підганяти поні.
Ми двічі зупинялися, щоб вершники могли вибратися з сідла, розімятись і напоїти коней. Леді Тайм не вилазила з носилок, але одного разу різко нагадала, що вже пора їй нести воду. Я притримав язика і приніс їй попити. Ось так і проходило наше спілкування.
На стоянку зупинилися ще до заходу сонця. Ми з Гендзом поставили невелике шатро для леді Тайм, поки вона в ношах вечеряла. У її плетеній корзинці було холодне мясо, сир і вино, якими вона запаслася. У нас була набагато скромніша вечеря, як у вояків: черствий хліб і ще черствіший сир із сушеним мясом. Посеред вечері леді Тайм наказала мені, щоб я відвів її до шатра. Вона закуталась у вуалі, наче на вулиці був буран. Вона носила одяг різного кольору та віку, але було видно, що він коштував дорого і був пошитий на славу. Тепер, коли вона схилилася на мене, шкутильгаючи, я відчув дику й відразливу суміш, яка відгонила курявою, пліснявою, парфумами, та ще й сечею. Леді Тайм різко прогнала мене біля входу, попередивши, що в неї ніж і вона його застосує, якщо я ввійду і якимось чином потривожу її.