Чейд зітхнув і помахав головою, щоб звільнитися від думок. Коли він підняв голову, то вже зосередився повністю на мені. Це було особливістю Чейда: він міг цілковито відволіктися від проблеми, що здавалося, мовби він забув за неї. Чейд промовив, наче це стосувалося лише його:
Ти поїдеш з Веріті у Затишну бухту, де він буде переконувати лорда Келвара.
Барріч мені казав. Але ми не розуміємо навіщо.
Ти поїдеш з Веріті у Затишну бухту, де він буде переконувати лорда Келвара.
Барріч мені казав. Але ми не розуміємо навіщо.
Чейд здивувався.
Хіба ти сам не скаржився кілька місяців тому, що втомився від Оленячого замку і хочеш побувати в інших Шістьох герцогствах?
Звичайно. Але я сумніваюся, що Веріті взяв мене через це.
Чейд чмихнув.
Веріті начхати, хто його супроводжуватиме. Йому ніколи не бракує терпіння все ретельно розпланувати. Це не Чівелрі, який міг добирати людей. Втім, Веріті хороший солдат, і хтозна, можливо, за деякий час він стане гарним правителем. Проте ти правий: Веріті поняття зеленого не має, навіщо тобі з ним їхати. Це король знає. Ми говорили про це. Ти готовий відплатити йому за все, що він зробив? Готовий почати служити сімї?
Чейд так спокійно сказав це і щиро глянув на мене, тому я одразу ж заспокоївся й запитав:
Мені треба буде когось убити?
Можливо, Чейд посовався у кріслі. Вирішувати тобі. Вирішувати і виконувати це інше, аніж коли тобі говорять: «Ось той чоловік, і з ним треба розправитися». Так набагато важче, і я не впевнений, що ти готовий до цього.
А я колись буду готовий? Я спробував усміхнутися й вишкірився, наче мязи мого обличчя схопила судома. Спробував прибрати усмішку, але не вдалося, і я відчув якесь дивне тремтіння. Напевно, ніколи.
Чейд замовк, а потім вирішив, що я змирився із завданням.
Ти супроводжуватимеш знатну жінку похилого віку, яка їде відвідати родичів у Затишній бухті. Це неважко. Вона дуже стара, та й здоровям не може похвалитися. Леді Тайм подорожує в закритих ношах. Ти будеш їхати з нею і контролювати, щоб її не сильно хитало, приносити їй воду і виконувати інші дрібні прохання.
Це мало чим відрізняється від догляду за вовкодавом Веріті.
Чейд помовчав, а потім усміхнувся:
Чудово. Це теж входитиме у твої обовязки: пригодитися кожному в цій подорожі. Тоді в тебе буде привід їздити повсюди і все чути, й ніхто не запитуватиме, чому ти з ними.
А яке моє справжнє завдання?
Слухати і навчатися. Нам зі Шрюдом здається, що ті пірати з червоних кораблів дуже добре знають нашу стратегію та сильні сторони. Недавно Келвар пошкодував грошей на укріплення Дозорного острова. Він двічі нехтував цим, і двічі приморські села у герцогстві Шокз заплатили за це. Можливо, це не нехлюйство, а зрада? А що, як Келвар діє в інтересах ворога заради своєї вигоди? Ми хочемо, щоб ти це рознюхав. Хай там як, розкажи нам усе: чи він невинний, чи в тебе є якісь сильні підозри. Але якщо ти впевнишся, що це зрада, то треба якнайшвидше позбутися його.
А як? сказав я чужим голосом, наче ми говорили про якісь незначні та буденні речі.
Я приготував порошок, який не має ні смаку, ні кольору. Ми сподіваємося на твою вправність і на те, що ти зможеш зробити це непомітно.
Він зняв кришку з глиняної тарілки, що стояла на столі. Там був пакунок із дуже гарного паперу, тоншого й кращого навіть за той, який показував мені Федврен. Дивно, але першою думкою було те, що моєму вчителеві дуже б сподобався такий папір. Всередині був білий-білий порошок. Він прилипав до обгортки, а його часточки розліталися всередині. Чейд прикрив рот і ніс ганчіркою, акуратно пересипаючи його у згорток з проолієного паперу. Потім він поклав мені шматочок смерті прямо у відкриту долоню.
Як він діє?
Не дуже швидко. Він не впаде мертвий одразу за столом, якщо ти про це. Але якщо буде пиячити допізна, то йому стане погано. Знаючи Келвара, він спробує заснути з хворим шлунком і вже більше не прокинеться.
Я поклав згорток у кишеню.
А Веріті знає про це?
Чейд замислився.
Веріті благородний, як його імя. Він не зможе просто так сидіти за одним столом з людиною, яку отруїли, і приховати це. Ні, тут краще діяти приховано, аніж відверто.
Чейд подивився мені в очі.
Ти працюватимеш сам без нічиїх порад.
Зрозумів, я посовався на високому деревяному стільці. Чейде?
Так?
А в тебе так само було першого разу?
Я подивився на його руки, і він вказав на яскраві червоні шрами на тильній стороні лівої. Ми довго мовчали, але я чекав.
Я був на рік старшим за тебе, нарешті промовив Чейд. І мені просто наказали це зробити, а не вирішувати самому. Цього достатньо?
Я чомусь зніяковів.
Гадаю, що так, пробурмотів у відповідь.
Добре. Я знаю, що ти не хотів сказати нічого поганого, хлопче. Але чоловіки не говорять про те, як спали з жінками. А вбивці не говорять про роботу.
Добре. Я знаю, що ти не хотів сказати нічого поганого, хлопче. Але чоловіки не говорять про те, як спали з жінками. А вбивці не говорять про роботу.
Навіть учитель з учнем?
Чейд відвернувся до темного кутка на стелі.
Навіть.
Через мить він додав:
Через два тижні, можливо, зрозумієш.
Більше ми про це не говорили. Наскільки пригадую, мені тоді було тринадцять років.