Він шморгнув носом і сильно помахав головою, доки його волосся не стало схожим на полумя свічки, яке коливається від вітру.
Фітц! багатозначно сказав він, і його голос затремтів. Фітц побіг, пса зберіг, жир допоміг.
Все добре, заспокійливим тоном сказав я, трохи нахилившись, хоча насправді був не набагато вищим за блазня, і легким порухом долоні поманив його.
Тоді ходімо. Ну ж бо. Я доведу тебе додому, добре? Не бійся.
Блазень різко махнув руками, задер голову й закотив очі. Він уважно подивився і випнув губи, наче хотів сплюнути.
Ходімо, ну ж бо, знову покликав я.
Ні, чітко і сердито сказав він. Слухай сюди, ідіоте. Фітц пса зберіг, жир допоміг!
Що? здивовано промовив я.
Я ж кажу, Фітц пса зберіг, жир допоміг! наполегливо повторив блазень.
Він вклонився, повернувся й доріжкою пішов від мене.
Стривай! гукнув я. Зніяковілий, я не знав, як можна щось ввічливо пояснити королівському блазневі, якого роками вважав холопом.
Що значать всі ці фіґлі-міґлі? Ти дражниш мене?
Заледве. Блазень помовчав, обертаючись, і додав: Фітц побіг, пса зберіг, жир допоміг! Гадаю, це якесь повідомлення, заклик до важливих дій. Оскільки ти єдиний Фітц у замку, гадаю, це для тебе. А звідки я знаю, що це значить? Я блазень, а не тлумач снів. Щасти.
Він знову повернувся, але замість того, щоб іти доріжкою, шмигнув у зарості сніжноягідника. Я кинувся за ним, але, добігши до того місця, не побачив його. Я непорушно стояв, вдивляючись у рідкий ліс, залитий сонцем, міркуючи, чому не бачу кущів, які хитаються від його рухів, ані його строкатого камзола. Блазень як крізь землю провалився.
Тоді ходімо. Ну ж бо. Я доведу тебе додому, добре? Не бійся.
Блазень різко махнув руками, задер голову й закотив очі. Він уважно подивився і випнув губи, наче хотів сплюнути.
Ходімо, ну ж бо, знову покликав я.
Ні, чітко і сердито сказав він. Слухай сюди, ідіоте. Фітц пса зберіг, жир допоміг!
Що? здивовано промовив я.
Я ж кажу, Фітц пса зберіг, жир допоміг! наполегливо повторив блазень.
Він вклонився, повернувся й доріжкою пішов від мене.
Стривай! гукнув я. Зніяковілий, я не знав, як можна щось ввічливо пояснити королівському блазневі, якого роками вважав холопом.
Що значать всі ці фіґлі-міґлі? Ти дражниш мене?
Заледве. Блазень помовчав, обертаючись, і додав: Фітц побіг, пса зберіг, жир допоміг! Гадаю, це якесь повідомлення, заклик до важливих дій. Оскільки ти єдиний Фітц у замку, гадаю, це для тебе. А звідки я знаю, що це значить? Я блазень, а не тлумач снів. Щасти.
Він знову повернувся, але замість того, щоб іти доріжкою, шмигнув у зарості сніжноягідника. Я кинувся за ним, але, добігши до того місця, не побачив його. Я непорушно стояв, вдивляючись у рідкий ліс, залитий сонцем, міркуючи, чому не бачу кущів, які хитаються від його рухів, ані його строкатого камзола. Блазень як крізь землю провалився.
Ще й це дурне, безглузде повідомлення. Дорогою назад я міркував над цією химерною зустріччю, але потім викинув її з голови як дивну, але випадкову пригоду.
Чейд покликав мене наступної ночі. Згораючи від нетерпіння, я побіг вгору східцями. Але, піднявшись, зупинився, зрозумівши, що з моїми питаннями доведеться почекати. За камяним столом сидів Чейд, а Слінк виліз йому на плечі. Перед ним лежав новий розгорнутий манускрипт. Одну його половину притискав келих вина, а Чейд читав якийсь список, повільно водячи пальцем. Поки я проходив повз, то зазирнув у нього. То був список сіл і дат. Під кожним селом були якісь числа: скільки в ньому воїнів, купців, овець, глечиків з елем, мір зерна тощо. Я сидів за протилежним кінцем столу й чекав, бо вже навчився не переривати Чейда.
Хлопчику, мяко сказав він, не дивлячись на манускрипт. Що б ти зробив, якби якийсь хуліган підійшов ззаду і вдарив по голові? Саме тоді, коли ти стоїш спиною.
Я не забарився з відповіддю.
Я повернувся б і зробив вигляд, що дивлюсь в інший бік. Але знайшов би довгу, грубу палицю і проломив йому черепа.
Гмм. Так, ми намагалися. Але хоч ми завжди вдаємо, що не помічаємо острівян, вони завжди знають, коли ми їх дуримо, і ніколи не нападають. Ну, якщо чесно, ми змогли обдурити кілька загонів звичайних піратів. Але не тих, хто прибуває на червоних кораблях. І от саме по них ми й хочемо вдарити.
Чому?
Бо вони шкодять нам найбільше. Бачиш, хлопче, ми звикли до набігів, можна сказати, пристосувалися: засіяти додатковий акр зерном, наткати додатковий рулон тканини, виростити двох волів замість одного. Всі наші фермери та городяни намагаються виробляти лишки, і якщо під час набігів комусь спалять сарай чи склад, кожен починає відновлювати втрачене. Але пірати на червоних кораблях не просто все грабують і плюндрують. Вони знищують все, а з собою забирають різні дрібниці, Чейд замовк і втупився в стіну, наче бачив крізь неї.
Безглуздо, збентежено продовжив він, говорячи скоріше до себе. Принаймні для мене. Це те ж саме, що вбити корову, яка щороку приводить добрих телят. Пірати з червоних кораблів палять зерно і сіно і вбивають худобу, яку не можуть забрати. Три тижні тому у Торсбі вони підпалили млин і висипали у вогонь зерно й борошно. Яка їм з цього вигода? Чому вони ризикують життям, аби всього-на-всього щось знищити? Вони навіть не намагаються захопити й утримувати територію; вони не висували нам жодних претензій. Можна захиститися від крадія. Але ці вбивають і знищують просто так. Торнсбі не будуть відбудовувати: у людей, що вижили, немає ні бажання, ні засобів. Вони переїхали звідти: хто деінде до своїх сімей, а дехто жебракує в наших містах. І так постійно.