Одного ранку я прийшов на заняття з Баррічем, хоча вже довго лікував тварин і школив молодих жеребців і кобил. Я вже давно зайняв місце Коба у стайні, а він став конюхом і псарем Регала. Але в той день, на мій подив, Барріч забрав мене нагору і посадив за стіл. Невже я весь ранок лагодитиму кляту збрую?
Сьогодні я вчитиму тебе гарної поведінки, зненацька оголосив Барріч. У його голосі прозвучав сумнів, наче він не вірив, що я можу цього навчитися.
З кіньми? недовірливо запитав я.
Ні. Це ти й так умієш. З людьми. Як поводитися за столом і підтримувати розмову після цього.
Навіщо?
Барріч спохмурнів.
Бо чомусь тобі треба їхати разом з Веріті до Затишної бухти на зустріч з лордом Келваром Ріппонським. Він не допомагав лорду Шемшаю укріплювати башти на узбережжі. Той закидає лорду Келвару, що він зняв усіх вартових із башт і острівяни зуміли пропливти й навіть пришвартуватися біля Дозорного острова. Звідти вони можуть набігати на села Шемшая у герцогстві Шокз. Принц Веріті збирається поговорити з Келваром з приводу цих звинувачень.
Я одразу вловив суть. Це була досить поширена чутка у Баккіпі. У лорда Келвара з герцогства Ріппон було три сторожові башти. Дві з них, що стояли на межі Затишної бухти, були добре укомплектовані, оскільки захищали найкращий порт у герцогстві Ріппон. Але башта на Дозорному острові захищала незначну територію Ріппона, яка не відігравала великого значення для лорда Келвара; скелясті береги були природним захистом декільком селам, тому пірати під час набігів наражалися б на небезпеку розбитися об високі скелі. На південний берег рідко хто нападав, а на Дозорному острові жили хіба що чайки, кози та купа молюсків. Але ця башта відігравала велику роль у попереджувальному захисті Південної затоки в герцогстві Шокз. З неї було видно внутрішні й зовнішні канали, а позаяк вона стояла на природній височині, то її попереджувальні вогні проглядалися з материка. У Шемшая була сторожова башта на Яєчному острові, але то, по суті, невелика купка піску, яка стирчала над хвилями під час припливу. Звідти нічого не було видно, і її постійно треба було лагодити через зсув піску та припливи, під час яких башта опинялася під водою. Але звідти було видно попереджувальний вогонь з башти на Дозорному острові й відкривалася можливість посилати попередження-повідомлення далі. Питання було в тому, чи на Дозорному острові запалять вогонь.
З давніх-давен рибні промисли та узбережжя Дозорного острова, де збирали молюсків, належали герцогству Ріппон, тому лорд Келвар відповідав за часткове укріплення сторожової башти. Але для утримання гарнізону треба було привозити туди людей та провіант, постачати дрова й олію для маяка й захищати саму башту від сильних океанських штормів, які лютували на закинутому острівці. Вояки не любили там нести варту. Ходили чутки, що відправка туди було мякою формою покарання для неслухняних і недисциплінованих гарнізонів. Келвар, коли був напідпитку, часто заявляв, що нехай лорд Шемшай сам укріплює ту башту, якщо вона так важлива для герцогства Шокз, хоч герцогство Ріппон і не збиралося віддавати рибні промисли чи береги острова, багаті на мушлі.
На початку весни острівяни без попередження напали на Шокз, тим самим поховавши надії на вчасну сівбу, а також зарізавши, забравши й розігнавши суягних овець. Лорд Шемшай звернувся до короля з гучною заявою, що Келвар недбало ставиться до укріплення башт. Келвар заперечував це, стверджуючи, що його невеликого війська вистачало для того, щоб захищати той острів, який рідко потребує охорони. «На Дозорному острові потрібні вартові, а не солдати», заявив він. Для цього Келвар найняв кількох жінок та чоловіків похилого віку й відправив на острів. Серед них були солдати. Але здебільшого населення острова становили біженці із Затишної бухти: боржники, кишенькові злодії і, як дехто твердив, повії-перестарки. Але прихильники Келвара запевняли, що то були просто літні люди, які потребували постійного заробітку.
Я це дізнався з пліток у тавернах та політичних лекцій Чейда. Я знав більше, аніж думав Барріч. Але притримав язика й сидів мовчки, слухаючи його докладну розповідь. Барріч гадав, що я мовчу від невеликого розуму, а не тому, що не хочу говорити.
Тепер Барріч енергійно взявся вчити мене гарних манер. Він казав, що інші хлопці швидко це засвоюють, бо постійно перебувають серед дорослих. Я мав вітатися з іншими, коли вперше бачив їх за день або заходив у кімнату, де хтось був: просто мовчки піти то неґречно. Мені варто було звертатись до людей по імені, а якщо вони старші за мене чи посідають вище становище (а таких буде більшість під час моєї подорожі, як зазначив Барріч), то ще по титулу. Барріч засипав мене вказівками, хто може залишати кімнату раніше за мене (майже всі за будь-яких обставин). Він вчив, як поводитися за столом: де сидіти, хто сидить вище, як обідати відповідним чином; як випивати, коли кажуть тости, щоб не напитися; як розмовляти, щоб зацікавити інших, а завше уважно слухати всіх, хто обідає зі мною, тощо. Поступово я почав думати, що краще б я постійно чистив збрую.