Мені здалося, що треба подумати, хоча я знав, що думати нічого.
Я не можу цього зробити. Точніше, не хочу. Не в короля Шрюда. Я можу вкрасти щось із будь-якої кімнати. Памятаєш, як я поцупив сувій Регала? Я можу залізти будь-куди
Хлопче, Чейд повільно заговорив збентеженим голосом. Ти мені не довіряєш? Повір, усе гаразд. Це просто випробування, а не зрада. Цього разу, якщо тебе зловлять, то я обіцяю, що поясню все. Тебе не буде покарано.
Не в тому річ, гарячково сказав я і побачив, як росте збентеження Чейда через мою відмову. Я панічно добирав слова, аби пояснити йому. Я присягав Шрюду у відданості. А це
Це не зрада! відрізав Чейд. Я помітив іскри гніву в його очах і відсахнувся. Я ще ніколи не бачив, щоб він так зиркав. Що ти говориш, хлопче? Тобто я вмовляю тебе зрадити короля? Не будь дурнем. Це лише просте випробування, щоб показати Шрюду, чому ти навчився. А ти опираєшся і приховуєш своє боягузтво за відданістю. Хлопче, не сором мене. Я гадав, ти не такий слабохарактерний. Інакше б ніколи не став тебе навчати.
Не в тому річ, гарячково сказав я і побачив, як росте збентеження Чейда через мою відмову. Я панічно добирав слова, аби пояснити йому. Я присягав Шрюду у відданості. А це
Це не зрада! відрізав Чейд. Я помітив іскри гніву в його очах і відсахнувся. Я ще ніколи не бачив, щоб він так зиркав. Що ти говориш, хлопче? Тобто я вмовляю тебе зрадити короля? Не будь дурнем. Це лише просте випробування, щоб показати Шрюду, чому ти навчився. А ти опираєшся і приховуєш своє боягузтво за відданістю. Хлопче, не сором мене. Я гадав, ти не такий слабохарактерний. Інакше б ніколи не став тебе навчати.
Чейде! зі страхом промовив я. Його слова змусили мене вагатися. Чейд відсунувся від мене, і я відчув, як мій маленький світ почав хитатися, в той час як він прохолодно продовжив:
Краще йди спати, хлопче. Подумай над тим, як ти мене сьогодні образив: звинуватити мене в тому, що я можу зрадити короля. Йди вниз, маленький боягузе. Наступного разу, коли я тебе викличу Хех, якщо я тебе викличу, то слухайся мене. Або краще взагалі не приходь. Все, йди.
Ніколи ще Чейд зі мною так не говорив. Не пригадую, щоб він на мене навіть голос підвищував. Я майже бездумно дивився на тонку пошрамовану руку Чейда, що виднілася з рукава його накидки, і на довгий палець, який презирливо вказував на двері та сходи. Я встав, і мені стало погано. Я захитався і схопився за стілець, щоб не впасти. Але пішов, як він і наказав. Я не міг думати більше ні про що. Чейд, який став основою всього мого життя і повірив, що я чогось вартий, забрав у мене все. Не тільки похвалу, але весь час, що ми провели разом, і сутність мого життя.
Я пішов униз, перечіплюючись і хитаючись. Ніколи сходи не здавалися мені такими холодними й довгими. Заґратовані двері внизу зачинилися за мною, і я опинився у повній темряві. Навпомацки дійшов до свого ліжка, але ковдра не зігрівала мене, а від відчаю я не міг заснути тієї ночі й постійно крутився. Найгірше, що я не відчував себе нерішучим. Не міг зробити того, що просить Чейд. Тому я втрачу його. Без його уроків я не матиму жодної цінності для короля. Але не через це я переживав: я боявся втратити Чейда. Не міг згадати, як я жив до знайомства з ним, і не міг уявити, що повернуся до свого щоденного нидіння, виконуючи буденні доручення.
Я щосили намагався знайти рішення. Але, здавалося, його не було. Я міг сам прийти до Шрюда, показати йому булавку і розповісти про свою проблему. Але що він скаже? Можливо, прийме мене за дурного хлопчиська і скаже, що варто було послухатися Чейда. Або ще гірше: він скаже, що я правильно зробив, і Чейд потрапить у немилість. Це були занадто складні питання для мого розуму, і я не знаходив відповідей.
Коли нарешті настав ранок, я виліз із ліжка й доповів Баррічу, як зазвичай. Я займався справами з цілковитою байдужістю. Тому Барріч посварив мене, а потім запитав, чи в мене все добре зі шлунком. Я сказав, що не виспався, і він відпустив мене без зміцнювального, хоч і хотів його дати. Заняття зі зброєю пройшли не краще. Я був такий неуважний, що пропустив сильний удар по голові від молодшого хлопчика. Год поганила нас обох за недбалість і наказала мені трішки посидіти.
Коли я повернувся в замок, моя голова розколювалась, а ноги запліталися. Пішов до своєї кімнати, оскільки не хотів ні обідати, ні слухати голосні розмови. Влігся на ліжку, щоб трішки подрімати, але заснув і прокинувся аж під вечір. Подумав про те, що мене сваритимуть за пропущені вечірні уроки. Але це не допомогло мені прокинутись, і я знову заснув. Мене перед вечерею розбудила служниця, яка прийшла поцікавитися моїм станом за вказівкою Барріча. Вона відчепилася від мене, коли я сказав, що у мене розлад шлунка і я не їстиму, доки мене не відпустить. Після того як служниця пішла, я задрімав, але не заснув. У мою темну кімнату закралася ніч. Я чув, як усі в замку вкладаються спати. Я лежав у темряві, слухаючи тишу й очікуючи, що Чейд покличе мене, хоч і боявся відгукуватися. А що, як двері раптом відчиняться? Я не можу йти до Чейда, бо не послухаюся його. А ще гірше буде, якщо він не покличе мене або відчинить двері, а я побоюся піти. Я змучено дивився на камяну стіну. На сірому світанку я дістав відповідь: Чейд навіть не кликав мене.