Це були ази мистецтва вбивати і навіть більше. Чейд навчив мене спритності рук та мистецтву непомітного пересування; як ударити людину, щоб вона знепритомніла; куди вдарити, щоб людина померла, не встигнувши зойкнути; як зарізати людину, щоб було мало крові; я вчився добре і швидко, а похвала Чейда щодо мого гострого розуму заохочувала мене.
Скоро він почав використовувати мене для своїх доручень у замку. Чейд ніколи не говорив наперед, чи то просто було випробування моїх можливостей, чи справи, які він хотів зробити. Мені було байдуже: я самовіддано виконував завдання і всі вказівки Чейда. Навесні того року я наповнив кубки з вином певним зіллям, і делегація торговців з Бінґтауна спяніла більше, аніж розраховувала. Пізніше того ж місяця я вкрав одну ляльку в мандрівного лялькаря, тому того вечора замість довгої історичної драми йому довелося ставити «Танець однакових чашок» веселу народну казочку. На фестивалі на честь закінчення літа я додав одну траву у вечірній чай служниці. В результаті вона з трьома подругами дістала розлад шлунка і не змогла прислужувати біля столу того вечора. Восени я завязав петельку навколо ноги коня лорда, який гостював у нас. Через це кінь почав накульгувати, а лорд пробув в Оленячому замку на два дні довше. Я ніколи не знав про причини, які були в Чейда, щоб давати мені ці завдання. В тому віці я більше думав над тим, як зробити щось, а не чому. Це теж була одна річ, якої, гадаю, мене теж вчили навмисно: виконувати наказ, не обговорюючи його.
Одне завдання дуже порадувало мене. Навіть через деякий час я знав, що всі доручення Чейда були чимось більшим, аніж просто примхою. Він дав мені це завдання перед самим світанком.
Лорд Джессап та його леді приїхали на два тижні. Ти знаєш їх в обличчя; у лорда великі вуса, а леді постійно займається своїм волоссям, навіть за столом. Ти знаєш, про кого я кажу?
Я спохмурнів. Група аристократів збиралася в Оленячому замку на нараду з приводу частих нападів острівян. Я дізнався, що Прибережні герцогства потребували більше бойових кораблів, але Внутрішні герцогства не хотіли ділитися податками, оскільки вважали це суто проблемою жителів узбережжя. Лорд Джессап та леді Далія мешкали у Внутрішніх герцогствах. Джессап та його вуса мали буйний темперамент і постійно виходили з себе. Леді Далія, навпаки, взагалі не цікавилася нарадою, тож більшу частину часу проводила, гуляючи Оленячим замком.
Я спохмурнів. Група аристократів збиралася в Оленячому замку на нараду з приводу частих нападів острівян. Я дізнався, що Прибережні герцогства потребували більше бойових кораблів, але Внутрішні герцогства не хотіли ділитися податками, оскільки вважали це суто проблемою жителів узбережжя. Лорд Джессап та леді Далія мешкали у Внутрішніх герцогствах. Джессап та його вуса мали буйний темперамент і постійно виходили з себе. Леді Далія, навпаки, взагалі не цікавилася нарадою, тож більшу частину часу проводила, гуляючи Оленячим замком.
Вона постійно носить у волоссі квіти, які випадають?
Вона, багатозначно відповів Чейд. Добре. Ти знаєш її. Ось тобі завдання. В мене немає часу планувати його. Сьогодні у будь-який момент вона відправить принцу Регалу якесь повідомлення. Це може бути будь-що: записка, квітка чи інший предмет. Ти повинен забрати цей предмет з кімнати Регала, доки він його не побачив. Зрозумів?
Я кивнув і щойно відкрив рота, аби щось сказати, але Чейд притьма схопився і фактично виштовхав мене з кімнати.
Немає часу! Вже майже світанок, заявив він.
Я вигадав таке: заховатися в кімнаті Регала й чекати на повідомлення. Судячи з того, як служниця заходила в кімнату, я зрозумів, що це було вже не першим її завданням. Вона поклала невеликий сувій та бутон під подушку Регалу й вислизнула з приміщення. За мить вони були в моєму камзолі, а пізніше під моєю подушкою. Гадаю, найважчою частиною завдання було боротися з бажанням розгорнути сувій. Пізно вночі я відніс ці дві речі Чейдові.
Кілька днів я чекав, що трапиться якийсь фурор, і сподівався, що Регал буде дуже засмучений. Але, на мій подив, нічого не сталося. Регал поводився як звичайно, окрім того, що став ще уїдливішим і відчайдушно фліртував з усіма жінками. Леді Далія раптом зацікавилася нарадою, захищаючи запровадження військового податку і цим бентежачи свого чоловіка. Королева висловила невдоволення через таку зміну позиції й не допустила її до дегустації у своєму винному підвалі. Це було загадкою для мене, але коли я нарешті запитав це в Чейда, той насварив мене:
Памятай, ти людина короля. Тобі дають завдання, і ти маєш його виконати. Ти повинен бути задоволений уже тим, що вдало виконав його. Це все, що ти маєш знати. Шрюд сам планує всі ходи та розвиток гри. Ми з тобою, мабуть, просто фігури на дошці. Але ми найкращі з них: він мене сам запевнив.
Але скоро Чейд побачив межу моєї покірності. Він запропонував мені обрізати стрілку в копиті[5], щоб покалічити коня. Я ніколи так не робив і багатозначним голосом людини, яка виросла поміж цих благородних тварин, промовив, що є багато способів зробити так, щоб кінь кульгав, не завдаючи йому шкоди, і щоб Чейд поклався на мене в цьому. До цього дня я не знаю, як він поставився до моєї відмови. Він і не засуджував, і не схвалював моїх дій. У цьому (та й у багатьох речах) він залишав свою думку при собі.