І зникла жінка.
Де спальня? запитала Ріццолі.
Вона не хотіла її бачити. Боялася її бачити.
Так, саме спальню я хотів вам показати.
У коридорі, який вів до спальні, на стінах висіли чорно-білі фотографії в рамках. Не усміхнені сімейні портрети, як у багатьох будинках, а приголомшливі фото оголених жінок. Анонімні тіла, адже обличчя були затемнені. Або моделі відвертали голову від камери. Ось жінка обіймає дерево. Гладенька шкіра, притиснута до шорсткої кори. А ось жінка сидить, схилившись уперед, і довге волосся спадає між голими стегнами. Ось вона тягнеться до неба, і від фізичного напруження на шкірі блищить піт. Ріццолі вдивлялася у фото, яке хтось зачепив тепер воно висіло криво.
Це все одна й та сама жінка, сказала вона.
Це вона.
Місіс Їґер?
Збочення, правда?
Вона завважила ніжний колір шкіри Ґейл Їґер.
Мені це аж ніяк не здається збоченням. Красиві фото.
Ну хоч як, а спальня отам, і Корсак показав їй на двері.
Ріццолі зупинилася на порозі. У кімнаті стояло величезне двоспальне ліжко. Схоже було, що ковдру різко здерли, розбудивши людей, які тут спали. Ворс на жовтувато-рожевому килимі здибився двома смугами, які вели від ліжка до дверей.
Схоже на те, що їх витягнули з ліжка.
Наш злочинець застав їх сонними, кивнув Корсак. Упорався з ними якось і звязав їм запястя і щиколотки. Тягнув їх по килимі в передпокій, а там уже почалася деревяна підлога.
Ріццолі була ошелешена діями вбивці. Вона уявляла собі, що він стояв там, де й вона зараз, і дивився, як спить подружжя. Вікно без фіранки високо над ліжком давало достатньо світла, щоб розрізнити, хто жінка, а хто чоловік. Він мав спершу напасти на доктора Їґера логічно було спочатку взяти під контроль чоловіка, а жінку поки що не чіпати. Це Ріццолі могла собі уявити як він підходить і нападає. Але що далі?
Навіщо витягувати їх зі спальні? запитала вона. Чому не вбити доктора тут, на місці?
Не знаю. Тут уже все сфотографували, сказав Корсак, показуючи на спальню. Можете заходити.
Ріццолі неохоче увійшла до кімнати, оминаючи сліди на килимі, й наблизилася до ліжка. Вона не побачила крові на ковдрі чи простирадлі. На одній з подушок лежала довга білява волосина. «Сторона місіс Їґер», подумала вона. Обернувшись до нічного столика, побачила фотографію подружжя. Так, Ґейл Їґер справді була білявка, до того ж гарна, зі світло-блакитними очима і золотим пилом веснянок на засмаглій шкірі. Доктор Їґер обіймав її за плече, випромінюючи силу й упевненість чоловіка, який знає, що його зовнішність справляє враження. Мязистий чоловік. Не з тих, хто помирає в спідньому, зі звязаними руками й ногами.
На стільці, сказав Корсак.
Що?
Подивіться на стілець.
Вона озирнулася й побачила стілець у старовинному стилі, зі спинкою з поперечками. На сидінні лежала обережно складена нічна сорочка. Підійшовши, Ріццолі помітила на кремовому атласі яскраво-червоні краплі.
У неї на потилиці ворухнулося волосся, і декілька секунд вона не могла дихати.
Простягнула руку й підняла один із кутиків нічної сорочки. Під складкою теж була кров.
Ми не знаємо, чия це кров, доктора Їґера чи його дружини, сказав Корсак.
Коли він склав сорочку, на ній уже була кров.
Але більше ніде в кімнаті крові немає. Це означає, що сорочку заплямували деінде. А потім він приніс її сюди, до спальні. Акуратно склав і лишив на цьому стільці як прощальний подаруночок. Вам це нічого не нагадує? запитав Корсак, трохи помовчавши.
Ви ж самі знаєте, відповіла вона, ковтнувши слину.
Убивця відтворює старий підпис вашого чувака.
Ні, тут дещо інше. Та тут узагалі все по-іншому. Хірург ніколи не нападав на подружжя.
Акуратно складена нічна сорочка. Клейка стрічка. Жертви, заскочені в ліжку.
Воррен Гойт обирав самотніх жінок. Жертв, із якими швидко міг упоратися.
Але подивіться, як багато спільного! Кажу вам, це хтось наслідує Хірурга. Якийсь псих, який начитався про нього в газетах.
Ріццолі й далі дивилася на нічну сорочку, згадуючи інші спальні, інші місця вбивств. Усі вони відбулися влітку, коли стояла страшна спека, така, як тепер. Жінки спали з відчиненими вікнами, і чоловік на імя Воррен Гойт пробирався до їхніх будинків. Він приносив свої темні фантазії та скальпелі, інструменти для проведення кривавих ритуалів. А жертви були при тямі, вони відчували кожен дотик леза. Вона подивилася на нічну сорочку, і перед очима постало обличчя Хірурга звичайнісіньке, цілком банальне, яке вона все ще бачила в кошмарах.
«Але тут попрацював не Воррен Гойт. Його надійно замкнули в такому місці, з якого він не може вирватися. Я точно знаю, адже сама запроторила туди цю падлюку».
У «Бостон Ґлоуб» не оминули жодної фізіологічної подробиці, сказав Корсак. Ваш убивця засвітився навіть на сторінках «Нью-Йорк Таймс». А тепер хтось відтворює його дії.
Ні, він працює по-іншому. Він зробив таке, чого ніколи не робив Гойт. Витягнув це подружжя зі спальні до іншої кімнати. Посадив чоловіка на підлогу й перерізав йому горлянку. Схоже на страту або елемент ритуалу. І ще жінка. Він убиває чоловіка, але що він робить з його дружиною?
Ріццолі замовкла, пригадавши скалку порцеляни на підлозі. Розбита чашка. Її раптом скувало холодом від здогадки.