Всего за 371 руб. Купить полную версию
Гарно, прошепотів він, розтушовуючи румяна по щоках місіс Обер, дуже гарно. Ти будеш прекрасна
Отже, ви тут працюєте вже сім років? запитав Корсак.
Я ж вам щойно сказав.
І так і не завдали собі клопоту отримати якісь документи на підтвердження кваліфікації?
Чому ви знову про це запитуєте?
Річ у тім, що ви не отримали б ліцензію і знаєте про це, правда?
Джої мовчки закляк на місці він саме мав узяти помаду.
Старий містер Вітні знає про ваше кримінальне минуле? запитав Корсак.
Джої нарешті підвів голову.
Ви ж йому не казали?
Може, варто було. Зважаючи на те, що ви до смерті налякали ту бідну дівчину.
Мені було всього вісімнадцять. Я помилився
Помилилися? Що, не в те вікно зазирнули? Не за тією дівчиною підглядали?
Ми разом до школи ходили! Ми були знайомі!
Отже, ви зазираєте у вікно лише до знайомих? А що ще ви робили такого, на чому вас не ловили?
Кажу вам, це була помилка!
Ви прокрадаєтеся до чужих будинків? Заходите до спалень? Може, цупите якусь дрібничку гарненький бюстгальтер чи трусики?
Господи.
Джої впустив помаду на підлогу і тепер дивився на неї. Вигляд він мав такий, наче його от-от знудить.
Знаєте, підглядачі не схильні зупиняться на цьому, безжально вів далі Корсак. Вони роблять інші погані речі.
Джої підійшов до магнітофона і вимкнув музику. Запала тиша. Він стояв спиною до поліцейських і дивився у вікно на кладовище через дорогу.
Ви намагаєтеся зламати мені життя, сказав він.
Ні, Джої. Ми просто намагаємося говорити відверто.
Містер Вітні не знає.
Він не повинен знати.
Бо що буде?
Де ви були в неділю ввечері?
Удома.
Самі?
Слухайте, я розумію, про що йдеться, зітхнув Джої. Знаю, до чого ви хилите. Але я вам уже сказав, що ледве був знайомий із місіс Їґер. Я просто подбав про її матір. І знаєте добре подбав. Усі потім казали мені, що вона була як жива.
Ви не проти, якщо ми зазирнемо до вашої машини?
Навіщо?
Просто перевіримо її.
Я проти. Але ж ви все одно це зробите, хіба ні?
Лише з вашого дозволу. Знаєте, співпраця є двостороннім процесом, додав Корсак, помовчавши.
Джої не відводив погляду від вікна.
Сьогодні там похорон, тихо сказав він. Бачите, скільки «лімузинів»? Від самого дитинства я любив дивитися на похоронні процесії. Вони такі гарні. Такі поважні. Єдина річ, яку люди все ще чинять правильно. Єдине, що вони не зіпсували. На відміну від весіль, де почалися всякі дурні витівки стрибки з парашутом і таке інше. Обмін клятвами у прямому ефірі телебачення. На похоронах ми все ще демонструємо повагу до правильних речей
Машина, Джої.
Той нарешті підійшов до однієї з шухляд, вийняв ключі й віддав Корсаку.
Коричнева «хонда».
Ріццолі й Корсак стояли на парковці й дивилися на сіро-коричневе покриття багажника.
Чорт! сказав Корсак, захряснувши багажник. Я маю ще попрацювати із цим хлопцем.
Ви абсолютно нічого не маєте на нього.
Бачили його ноги? Здається, сорок четвертий з половиною розмір. І темно-синій килимок в авто для поховальної процесії.
Як і в тисячах інших авто. Це ще не означає, що Джої убивця.
Але це явно і не старий Вітні.
Леону Вітні, роботодавцю Джої, було шістдесят шість років.
Слухайте, ми маємо ДНК убивці, сказав Корсак. Тепер потрібно лише взяти ДНК у Джої.
Думаєте, він націдить вам чашечку?
Якщо хоче втриматися на цій роботі, то дивитиметься мені в очі, як собака, і сам про це благатиме.
Ріццолі подивилася на кладовище через дорогу. Повітря колихалося від спеки. Процесія поважно йшла до виходу. «Коли мертвих поховано, життя триває, подумала вона. Хоч би якою була трагедія, життя не стоїть на місці. І я не повинна».
Я більше не маю часу на все це, сказала вона.
Що?
Я маю працювати над власними справами. І я не думаю, що справа Їґерів має щось спільне з Ворреном Гойтом.
Три дні тому ви казали інше.
Я помилилася.
Вона підійшла до своєї машини, відчинила дверцята і опустила вікна. З розпеченого салону вирвалася хвиля гарячого повітря.
Я щось не те ляпнув?
Ні.
Тоді чого ви звалюєте?
Вона прослизнула за кермо. Сидіння здавалося страшенно гарячим навіть крізь одяг.
Протягом останнього року я намагалася пережити справу Хірурга, сказала Ріццолі. Я маю відпустити його і перестати бачити його руку в усьому, що мені трапляється.
Знаєте, часом інтуїція найкраще, що ми маємо.
Ключове слово «часом». Інтуїція це не факти. І знаменита інтуїція копа не істина в останній інстанції. І взагалі, що таке інстинкт? Скільки разів чуйка підставляла нас? Вона завела двигун. Чорт забирай, надто часто.
То це не через мене?
Ні.
Точно?
Вона хряснула дверцятами й подивилася на Корсака у відчинене вікно. Він стояв, мружачись від сонця. Очі здавалися вузькими щілинами під буйними кущами брів. На руках дибки стирчало волосся, густе, як шерсть. А його поза випнуті вперед стегна і згорблені плечі викликала в неї асоціації з горилою. Ні, вона їхала не через Корсака. Але з кожним поглядом на нього відчувала відразу.
Я просто більше не можу гаяти на це час, сказала вона. Ви ж розумієте.
Знову опинившись на робочому місці, Ріццолі зосередилася на документах їх накопичилося багато. Перш за все справа чоловіка з літака. Його особу так і не встановили, а понівечене тіло залишалося в морзі. Надто довго вона не приділяла уваги цій справі. Але навіть розгорнувши папку і продивляючись фотографії аутопсії, Ріццолі й далі думала про Їґерів і чоловіка, в якого на одязі лишилася волосина трупа. Вона перевіряла розклад злетів і посадок у «Лоґані», але перед очима стояло обличчя Ґейл Їґер, яка всміхалася з фотографії на столику біля ліжка. Вона пригадала галерею фотографій на стіні зали для нарад, рік тому, під час розслідування справи Хірурга. Ті жінки теж усміхалися. Вони ще були живими і теплими, життя світилося в очах, коли їхні обличчя потрапили в обєктив. Думаючи про Ґейл Їґер, вона не могла не згадати про покійниць, які відійшли раніше.