Всего за 371 руб. Купить полную версию
Він помовчав, а тоді фиркнув:
Ну справді. Чорт забирай, звідки я можу знати?
І пішов назад до будинку.
Корсаку! гукнула вона, озирнувшись.
Що?
Вони обмінялися поглядами. У нічному повітрі не було нічого відразливого, навпаки, прохолодна трава пахла приємно. Але страх згущувався, як нудота під горлом.
Я знаю, що вона відчуває, тихо сказала Ріццолі. Знаю, крізь що їй доводиться пройти.
Ви про місіс Їґер?
Знайдіть її! Ви маєте зробити все можливе.
Її фото постійно показують у новинах. Ми перевіряємо всі повідомлення, усі телефонні дзвінки, але знаєте, Корсак зітхнув, похитавши головою, я вже сумніваюся, що він залишив її живою.
Залишив. Я точно знаю.
Звідки така певність?
Вона обхопила себе руками, щоб не тремтіти.
Бо Воррен Гойт не вбив би її одразу.
3
З усіх своїх обовязків у бостонському відділі вбивств Ріццолі найменше подобалися відвідини скромного цегляного будинку на вулиці Олбані. Вона підозрювала, що морг так само діє на нерви і колегам-чоловікам, але доводилося особливо старанно тримати себе в руках. Чоловіки добре помічали слабкі місця і не пропустили б нагоди пройтися по них брудними чоботами і солоним жартом. Ріццолі розвинула в собі стоїчну витримку і вміння спокійно стояти перед столом для розтинів, хоч би що там відбувалося. Ніхто не здогадувався, яких зусиль їй коштувало отак незворушно заходити в цю будівлю. Вона знала, що чоловіки вважають її безстрашною Джейн Ріццолі, сучкою зі сталевими ядрами. Але сидячи у своїй машині на парковці за відділом медичної експертизи, вона не почувалася ані безстрашною, ані сталевою.
Тієї ночі вона погано спала. До її снів уперше за кілька тижнів знову прокрався Воррен Гойт. Прокинулася мокра від поту, з болем у старих ранах.
Тепер вона подивилася на пошрамовані долоні і раптом відчула бажання завести двигун і поїхати геть, щоб за всяку ціну уникнути випробування, яке чекало на неї всередині. Вона могла не брати участі в усьому цьому. Врешті-решт, убивство сталося в Ньютоні не на її території. Однак Джейн Ріццолі ніколи не була боягузкою, і тепер гордість не дозволила б їй відступити.
Тепер вона подивилася на пошрамовані долоні і раптом відчула бажання завести двигун і поїхати геть, щоб за всяку ціну уникнути випробування, яке чекало на неї всередині. Вона могла не брати участі в усьому цьому. Врешті-решт, убивство сталося в Ньютоні не на її території. Однак Джейн Ріццолі ніколи не була боягузкою, і тепер гордість не дозволила б їй відступити.
Вона вийшла з машини, рвучко захряснувши дверцята, і переступила поріг будівлі.
До секційної зали увійшла останньою. Інші троє кивнули їй, коротко привітавши. Корсак напяв широчезний медичний халат і шапочку. В сіточці для волосся він скидався на огрядну домогосподарку.
Я щось пропустила? запитала Ріццолі, теж вдягаючи халат, щоб на одяг, бува, щось не бризнуло.
Нічого. Ми тут почали говорити про скотч.
Аутопсію проводила доктор Мора Айлс. Рік тому, коли вона стала судмедекспертом у штаті Массачусетс, відділ убивств охрестив її Королевою Покійників. Сам доктор Тірні переманив її в Бостон із прекрасної посади в Каліфорнійському університеті. Незабаром бостонська преса також почала називати її Королевою Покійників. На перше судове засідання вона прийшла вся в чорному, як ґотеса. І поки піднімалася сходинками будівлі суду, журналісти не випускали з обєктивів королівську поставу цієї жінки із надзвичайно блідим обличчям, на якому підмальовані червоною помадою губи виділялися кривавою раною. Чорне, як вороняче крило, пряме волосся Мори спадало до плечей, а над чолом було підстрижене. Розповідаючи про результати медичної експертизи, вона трималася незворушно. Під час судового засідання її ніщо не могло вивести з рівноваги. Адвокат намагався фліртувати й лестити, а потім, впавши у відчай, вдався до прямої агресії, але доктор Айлс відповідала на його запитання бездоганно логічно, і з обличчя її не сходила усмішка Мони Лізи. Преса була в захваті від неї. Адвокати перед нею тремтіли. А копам з відділу вбивств ця жінка, яка обрала життя в товаристві трупів, здавалася моторошною і разом із тим чарівною.
Доктор Айлс керувала аутопсією незворушно, як завжди. Так само індиферентно поводився її асистент Йошима, розкладаючи інструменти й налаштовуючи світло. І Мора Айлс, і асистент дивилися на тіло Річарда Їґера з холодною цікавістю науковців.
Закляклий труп, який Ріццолі бачила вчора, устиг розмякнути. З доктора Їґера зірвали скотч, зняли труси і змили майже всю кров. Він лежав, розкинувши по боках набряклі руки від трупних плям і тугих пут вони побуряковіли, і шкіра ніби перетворилася на суцільний синець. Однак усі дивилися не на руки, а на перерізане горло.
Coup de grâce[4], сказала Айлс, вимірюючи рану. Чотирнадцять сантиметрів.
Дивно, що рана здається не надто глибокою, зауважив Корсак.
Це тому, що розтинали за лініями Ланґера[5]. Шкіра стягується по краях, а насправді рана глибша, ніж здається.
Шпатель для язика? запропонував Йошима.
Дякую.
Айлс обережно ввела в рану заокруглену деревяну лопатку, пробурмотівши собі під ніс: «Скажіть а»
Та що ви таке робите? не зрозумів Корсак.