У двері тихо постукали.
О! Варто людині допомогти, то вона одразу і більш ввічлива стає! усміхнувся Сергійович.
Узяв зі столу запалену свічку, у коридор вийшов.
Відштовхнув-відімкнув двері, а за ними темінь вечірня і постать з обличчям не Пашкиним, а молодше, з очима напруженими, у яких вогник церковної свічки відбивається.
Завмер від несподіванки Сергійович. Доки стояв уклякнувши, зрозумів, що незнайомець, якому він двері відкрив, у камуфляж вдягнений, і висить у нього на плечі автомат коротким дулом донизу.
Ви це, вибачте, що пізно... і без попередження, заговорив незнайомець з певним ввічливим збентеженням у голосі.
Сергійович зрозумів, що незнайомець навряд чи прийшов його вбити чи пограбувати. Інакше, чого б вибачався. Зітхнув, ближче ліву руку зі свічкою до непроханого гостя простягнув. Побачив, що зовсім юний ще, може, років двадцяти двох двадцяти трьох.
Зайти можна? запитав незнайомець.
Ну, якщо роззуєшся і залізяку у коридорі залишиш! проговорив Сергійович награно суворо, хоча тут же і відчув, що голос його ось-ось затремтить зі страху, бо він ніби військовому наказує зброю скласти.
Роззутися можу, сказав парубок у камуфляжі. Зброю залишити не маю права.
Ну, хоч так, Сергійович полегшено зітхнув.
Закрив за непроханим гостем двері на залізну клямку і на гачок. Кинув оком на високі черевики, залишені під стіною. У кімнаті хазяїн дому незнайомця до столу запросив.
Може, горілочки? спитав для годиться, хоча тут же собі подумки за непотрібну гостинність по губам дав.
Ні, дякую! мотнув головою парубок. Мені б чаю!
Буде тобі чай, закивав Сергійович.
Здалося йому, що одної свічки не достатньо для двох за столом. Дістав ще дві. Запалив. Влаштував освітлення, можна сказати.
Буде тобі чай, повторив, придивляючись до обличчя незнайомця, перевіряючи, чи не пропустив він чогось на його обличчі при одній свічці. Звати тебе як?
Петро я, сказав парубок.
А звідки?
З Хмельницького.
Ага, Сергійович зробив голосом вид, ніби щось важливе зрозумів. Значить, з української армії?
Парубок кивнув.
Артилерист? обережно спитав хазяїн дому.
Петро замотав головою, що ні.
А вас як звати? спитав.
Мене Сергій Сергійович, можна просто Сергійович. То ти, мабуть, Пьотр, а не Петро?
Ні, я Петро! У мене так у паспорті написано.
А я за паспортом Сергій Сергійович, а в житті Сєргєй Сєргєїч! От така різниця!
Ви, мабуть, зі своїм паспортом не згодні, припустив Петро.
З паспортом-то я згоден, а от з тим, як він мене називає ні!
А я і з паспортом згоден, і з тим, як він мене називає, усміхнувся вечірній гість. Усміхнувся легко, навіть невимушено! Хоча автомат тепер на спинці стільця висів.
Може, у тебе імя у паспорті і в житті співпадає, тому ти і згоден! промовив Сергійович замислено. Було б у мене так, я б теж з паспортом не лаявся! То чого ти, Петре, до мене прийшов? Може, треба чого?
Ага, кивнув парубок. Познайомитися захотілося. А то бачу вас уже більше року, а імені не знаю!
Де ти мене бачиш? здивувався Сергійович.
У бінокль, парубок трохи знітився. Треба за селом спостерігати. Я б і раніше прийшов, та вдень небезпечно, а в темноті взагалі-то також забороняють, але більш безпечно.
А яка вдень від нас небезпека? здивувався Сергійович.
Від вас власне ніякої, а от від снайперів, які нам то нерви псують, то голови, небезпека ще й яка. Востаннє три дні тому стріляли, від церкви!
Та не приходить сюди ніхто! переконливо заявив Сергійович. Я б сліди побачив! Я ж удома не сиджу!
Четверо вбитих за рік, і три поранених, спокійно промовив Петро. Почухав за вухом. Поклав потім якось ніяково на стільницю зелену, ніби шерстяну шапку-балаклаву.
Зробив Сергійович чаю, гостю непроханому налив, собі.
А що там у вас, на Україні? спитав. Сала всім вистачає?
Усім, хлопець не зміг втримати посмішку. Мені також перепадає. Волонтери підвозять. А в країні як завжди! То крадуть, то вулиці і міста перейменовують. Та кажуть, після війни краще буде! За кордон будемо без дозволу їздити.
Ну, це ті, хто живими залишаться, скривив Сергійович вуста та враз і схаменувся. Вийшло так, що він ніби комусь смерті бажає. Вирішив тему змінити. А перейменовують що?
А ви що, не в курсі? Петро широко відкрив очі, посмішка оголила його міцні зуби. Ах, так! У вас же електрики нема! Значить, без телевізора!
Електрики давно немає, це так, сумно закивав хазяїн дому. Може, полагодять?
Зараз навряд чи. Небезпечно. Та і для вас же краще телевізор не дивитися нерви збережете!
Електрики давно немає, це так, сумно закивав хазяїн дому. Може, полагодять?
Зараз навряд чи. Небезпечно. Та і для вас же краще телевізор не дивитися нерви збережете!
А в мене нерви залізні, не зіпсуються! похвалився Сергійович. Я інспектором з техніки безпеки праці на шахтах працював! Ти знаєш, що це таке?
В очах у хлопця повага зявилася.
А ти сам чим займався?
Туризмом. Хотів у Крим переїхати, маленький готельчик побудувати.
Ну з цим ти запізнився! махнув рукою Сергійович. А я в Криму ні разу не бував. А завжди хотілося на морі побувати, на пляжі повалятися, засмаглим приїхати... У мене там знайомий є на зїзді пасічників познайомилися. Татарин, Ахтем Мустафаєв. Також пасічник. У гості кликав, а не вийшло поки...