Зайшовши до «Суаре», я побачив Принципа. Ми обнялися з ним і сіли за стіл. Перед Іваном вже стояв келих свіжого бельгійського пива. Я теж замовив собі один.
Нечипайло трішки запізнюється. Його друга половина вирішила вкотре зясувати відносини та нагадати нашому бідолашному, що саме він зіпсував їй усе життя, сказав Принцип.
На те я тільки кивнув головою і, коли мені принесли келих пива, запропонував тост:
За нас, друже! Дай Бог пережити цю війну, аби й надалі псувати життя вродливим жінкам.
Ми випили. Принцип закурив і випустив хмарку сивого диму.
Ну як там справи? запитав він мене.
Я подивився на нього.
Тяжко там нас здають, москаль пре, хлопці гинуть. Генштаб трішки почистили, проте залишається ще багато хохлів, сказав я.
А так хотілося б бачити там українців.
Еге ж. Але не сумуй! З кожним новим днем українців стає більше й більше. Я не люблю демагогів та ура-патріотів, але мені подобається наш президент.
Так він же олігарх! здивовано вигукнув Принцип.
Олігарх кажеш А чи знаєш ти, що той олігарх чи не єдиний з усіх можновладців захищає саме нашу державу, а не свої бізнес-інтереси?
Олігарх кажеш А чи знаєш ти, що той олігарх чи не єдиний з усіх можновладців захищає саме нашу державу, а не свої бізнес-інтереси?
Не змушуй мене сміятися. Знайшов теж мені державника.
Тобі б я не брехав. Проте ти маєш рацію в іншому у тому твоєму першому запитанні. Поки що нового мало.
Окрім жертв, додав Принцип.
Так, друже, окрім нових українських жертв.
Далі ми говорили про Маріуполь, про накопичення ворогом техніки та живої сили в районі Новоазовська, Логвинова, Широкиного, про недостатню кількість техніки у наших хлопців, активізацію сепаратистських диверсантів, їхні нові інформаційні хитрощі з розсиланням смс-повідомлень задля деморалізації українських захисників.
Ми програємо їм ресурсами. Вони ж витрачають шалені кошти і на розвідку, і на техніку, і на людей. Вони купують усіх і вся, а ми навіть не можемо налагодити дієві канали на кордоні, в голосі мого друга, в тій його інтонації, я відчув біль та люту ненависть до ворога, який прийшов на нашу землю.
І тут за моє спиною пролунав знайомий голос Нечипайла:
Сволота ви, панове офіцери! Пєте без мене, а я думав, ми друзі. Тим паче, що зараз мені потрібне психологічне розвантаження.
Микито, зрадів я йому, і ми обнялися.
Принцип лишень потиснув його руку.
Не буду тебе обнімати, бо з моменту нашої останньої зустрічі минули лише пять годин і я ще не встиг засумувати. А що, Микито? Завантаження було ще те? пожартував Іван.
Ти навіть не розумієш! Іноді мені здається, що комфорт та безпека то на Лубянці, у підвалах сепаратистів та серед донецьких степів, по яким бють «Гради», а не в мене вдома. І до речі, не потребую я твоїх залицянь. Півгодини тому я їх мав досхочу, засміявся у відповідь Микита Петрович Нечипайло один з кращих нелегалів, які зустрічалися мені на життєвому шляху.
Усе так серйозно? запитав я його, маючи на увазі не війну, а його сімейну драму.
Як завжди, Женька, я залишаюся покидьком, який обіцяв хороми, мерседеси, Шанель та Даміані, а дав тільки Сузукі, трикімнатку і дещо на панчохи. Не бери дурного в голову. Воно тобі треба?
Може якась допомога потрібна?
Ага! Допоможи мені в мить стати олігархом і закидати мою законну усіма багатствами світу.
З цим досить складно, бо ти не вмієш красти. Не пристосований ти до схем, лизання срак та мовчання, коли тебе принижують. Ось така проблема, капітане Нечипайло.
І ми знову засміялися, чим привернули до себе увагу інших гостей ресторану.
Тихше-тихше, лошаки, сказав Нечипайло, який завжди вирізнявся з-поміж нас більш холодним розумом і вмінням вчасно зупинитись. Коли на нас починають дивитись люди, це означає, що ми не гідні тієї професії, яку обрали.
Далі Нечипайло розповів нам новини з Москви.
Здається мені, що у Кремля великі проблеми. Ні, звісно ж, все виглядає, як і раніше дєржава, родіна, бандерівска хунта, на Берлін й інша муть. Проте починають вимальовуватися перші невтішні для нього тенденції. Хоч би що там базікали «кісєльови» і «лайньюзи», але санкції таки даються взнаки. Не будемо говорити про зомбовану расєйську масу, а краще зупинімось на олігархах. Ось ти думаєш їм подобається щодня втрачати мільйони доларів?
Звісно, що ні! Але чому вони мовчать? злість Принципа була породженням його ідеалізму та вродженим почуттям справедливості.
Бо бояться свого господаря дужче, ніж санкцій Заходу. Все просто: саме він дозволяє їм красти, не буде його прийде невідомість, а можливо, бунт, котрий, як казав граф Вітте, «єсть бєсмислєнний і бєспощадний». Ось така справа. І поки наші любі друзі з Вашингтона не почнуть з ними активного діалогу на предмет правонаступника, поки вони не запропонують адекватну кандидатуру, що буде влаштовувати усіх, нічого не трапиться.
Тобто, ти вважаєш, що вірогідність палацового перевороту низька? не зупинявся Принцип.
Я б навіть сказав, що вона просто жалюгідна.
Микита правий, Іване. Поки Білий дім не втрутиться у справу наступника, а ЦРУ не почне дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної ситуації в Росії, той кегебіст буде й надалі вбивати, брехати, лякати і вважати себе найвеличнішим правителям планети Земля.