Там Біллі жорстоко побили.
Сусіди Біллі по камері Ларрі Сабо та Майрон Мак-Кормік через два дні написали лист у «Колумбус Сітізен-Джорнал», і 8 березня 1985 року їхня історія разом з запереченнями шерифа зявилася на сторінках видання:
Автор: Ренді Лімберд
Двоє сусідів Міллігана по камері заявляють, що шериф Роберт Аллен попросив їх убити Вільяма Міллігана та «представити це як самогубство». Сам Аллен учора повідомив журналістам, що особисто проведе розслідування «Я почну розслідування цієї справи», відповів Аллен, натякаючи на те, що збирається притягнути до відповідальності сусідів Міллігана.
Вчора ми взяли інтервю у вязнів Афінського округу, і Мак-Кормік повідомив нам, що третій сусід Міллігана Майкл Дей, теж отримав таке прохання від Аллена 25 лютого.
Сабо заявляє, що Аллен розмовляв з ним 25 лютого під час обшуку у вязниці, коли всіх вязнів вивели з камер для перевірки. «Він хотів найняти мене для вбивства Міллігана, яке б замаскували під самогубство. Плату за це запропонував доволі непогану», пише Сабо. Мак-Кормік додає: «Мене він [Аллен] попросив допомогти повісити Міллігана та вдати, ніби він сам повісився. Він сказав, що мені не треба буде турбуватися щодо вироку»
Близькі до Міллігана джерела повідомили нам, що наразі він перебуває в депресії та, можливо, через нові обвинувачення й увязнення його хвороба знов повернулася.
У інтервю для каналу новин шериф Аллен сказав, що не вбачає жодного конфлікту інтересів у тому, що він сам розслідуватиме висунуті проти нього обвинувачення: «А хто ж зробить це краще за мене?» Пізніше він оголосив пресі, що обвинувачення у спробах убити Міллігана необґрунтовані. Капітан Клайд Біслі з поліцейського відділку Афін також брав участь у розслідуванні. Він заявив, що один із сусідів по камері відмовився від висунутих обвинувачень і сказав, що вони неправдиві й на них його підмовив Мілліган з метою дискредитувати Аллена.
Однак Ґері Швейкарт і громадський захисник Рендалл Дана вважали, що Біллі у серйозній небезпеці. Вони звернулися до суду з проханням перевести Біллі з вязниці у Регіональний центр судової медицини Огайо (його встигли перейменувати у Центр судової медицини Тімоті Моріца) для психіатричного огляду. Їхнє прохання задовольнили. Після цього, 9 квітня 1985 року, суддя Мартін видав рішення про переведення Біллі у Массільйонську лікарню штату на північному сході Огайо, де його мали утримувати під арештом понад два місяці до судового засідання.
До речі, Брюса Рассела того, хто стріляв з рушниці у сарай свого колишнього начальника, випустили через тридцять днів.
Після кількох переведень та оглядів 17 червня 1985 року томмі в кайданках знов привезли з Массільйонської лікарні у Центр Моріца. Пройшовши крізь пункт охорони, він побачив у приймальному відділенні знайому фігуру і по шкірі побіг холодок.
Хто це там? запитав він сестру.
Новий головний лікар психіатричної лікарні Центрального Огайо тепер Центр Моріца став його частиною.
Я наче його колись
Так, це доктор Льюїс Лінднер. Його нещодавно перевели сюди з Ліми.
Імя Лінднера та згадки про Ліму прокотилися луною по найвіддаленішим куточкам його свідомості аж до кімнати смерті.
Розділ 21
День незалежності
(1)
За девять днів суддя Томас Мартін знов переглянув звіти про психічний стан Міллігана й розпорядився перевести його з Центру Моріца з максимальним рівнем безпеки у Регіональний центр судової медицини, де йому вже дозволятимуть залишати територію лікарні під підпис.
За порадою громадського захисника Рендалла Дани (близького друга Ґері Швейкарта) суддя Мартін призначив терапевтом Біллі сиву блакитнооку Стеллу Керолін. У 1977 році вона була першим психіатром, який, разом з Дороті Тернер, підтвердив на суді факт того, що Біллі страждає на синдром множинної особистості.
Минуло девять років, скаржилася доктор Керолін з помітним естонським акцентом, і здавалося, що я намагаюся пливти проти течії. Мої колеги з Регіонального центру постійно глузували над моїми висновками. Казали, що я надто наївна й дурна, якщо дозволила такому шахраєві себе обдурити. Коли Біллі знов повернувсь у Регіональний центр, його слава йшла вперед його самого і всі вже мали упереджене ставлення до нього. Усі навколо вважали, що знають Біллі краще за нього самого й тим паче за мене. Усі від наймолодшого співробітника до адміністрації мали своє бачення. Його вважали злочинцем, алкоголіком, наркоманом і від мене чекали такого ж ставлення.
Незважаючи на такий тиск колег, вона продовжувала бачитися з Біллі двічі на тиждень, але ворожість з боку персоналу було важко ігнорувати.
Ніхто особливо мене не підтримував. Таке враження, що вони борються проти мене і проти Біллі також. Мені доводилося постійно пояснювати, що саме я виписую, для чого, що відбувається У цій терапевтичній команді я мала найкращу освіту але інших підтримував доктор Лінднер. Усі були проти мене. Я просто казала, що зроблю все, що зможу і не заради себе, а заради Біллі.
Більшість лікарів не хотіли визнавати того, що Біллі змінює особистостей і через це може поводитися неадекватно. Вийшов один Біллі розважавсь у місті інший повернувся потім взагалі третій, який і отримав покарання за те, що прийшов пізніше, і його позбавляли привілеїв. Загалом вони просто не вірили у СМО. А коли доктор Керолін намагалася заперечувати Лінднер наказував їй робити те, що вважає за потрібне команда.