На відміну від Мері, Танда не давала йому ніяких інтелектуальних стимулів. Щоразу, коли вона приходила, доводилося навмисне вдавати потрібний настрій, щоб спілкуватися з нею. Та й говорила вона здебільшого лише про свої візити у салон краси, про одяг, який вона планувала купити, чи про нові диски модної музики.
Звісно, її краса збуджувала. Але коли вона сердилася, то ставала справді жорстокою. Виявилося, що жінка всього лише переслідувала власні інтереси мабуть, думала, що книжка та картини приносять багато грошей. Тепер, коли вона пішла, стало зрозуміло, що Танда від самого початку планувала його обікрасти.
У розмові з письменником він розповів про свій психічний стан.
Я й досі розпадаюсь, але поки не настає якась криза, загалом панує гармонія. Тут найважче боротися з нудьгою тому я просто віддаю більше часу дітям: для них світ зовсім маленький, і вони можуть годинами бути щасливі, якщо мають чим гратися.
Письменник поцікавився, як саме відбувається зміна особистостей на сцені в його голові.
Я можу бачити, що відбувається, почав пояснювати він, бо якась частина мене все одно лишається. Не знаю, чи зможеш ти це зрозуміти. Уяви, що ти людина, яка живе словами, раптом втратив здатність читати. Ось ти знаєш, що вмієш читати а за мить тебе охоплює розчарування через те, що ти не можеш зрозуміти ані слова. Так само й від мене ніби відриваються шматки. Мої вміння погіршуються. Я дивлюся на задачі з фізики і все розумію аж раптом усвідомлюю, що уявлення не маю, що це таке. Але віриш чи ні, у цьому є й позитивні моменти. Незнання приносить невинність, а невинність це наївність, спокій і чистота.
Також він пояснив, що необхідно для того, щоб Учитель лишився назавжди:
Треба, щоб мені доводилося брати на себе відповідальність. Наприклад, адаптуватися до навколишнього світу. А поки що мені доводиться лише закидати все якнайдалі і просто терпіти. Коли реальний світ битиме мене в обличчя, я більше не зможу ховатися і саме цього я й прагну.
Учитель не надто намагався показати лікарям, що він більше не змінює особистості.
Я знаю, як усе влаштовано в таких закладах. Їм все одно, що коїться у тебе в голові. Якщо ти не агресивний значить, ти недостатньо хворий, щоб тебе утримувати тут. Таке у них ставлення. Мені треба у звичайну психіатричну лікарню у Афіни, наприклад. Туди, де мене навчать адаптуватися до нових проблем. Коли є свобода приходить і відповідальність. А тут вони лише годують тебе і стежать, щоб тобі було де спати. Візьми людину з інтелектом, яка постійно розвивається, і посади в клітку. Звісно, єдиним виходом для неї буде або втекти з тієї клітки, або щось туди пронести. Якщо нічого з цього зробити не вдасться вона ж просто на стіни дертиметься. Таке почуття безсилля гризе заживо. Лишається єдина можливість утекти втекти у свою голову, створити власний світ і розважатися сам з собою всередині. Вони мають або злити мене й відпустити, або дозволити мені померти.
(6)
15 березня 1982 року доктор Джон Дейвіс (він замінив Джудіт Бокс на посаді головного лікарня в Регіональному центрі) зробив у історії хвороби такий запис:
«На нашу думку, містер Мілліган демонстрував адекватну поведінку протягом досить неспокійного періоду свого життя і проявляв самовладання без деструктивних схильностей. За допомогою вищевказаних психологічних тестів, а також кількох бесід ми намагалися визначити ймовірність небезпечної поведінки Клінічний психолог і психіатр дійшли згоди в тому, що немає жодних ознак стверджувати, що містер Мілліган становить потенційну небезпеку. У звязку з цим ми не вважаємо за потрібне утримувати його в установі з максимальним рівнем безпеки та радимо суду перевести містера Міллігана у психіатричну лікарню з меншим рівнем обмежень».
За тиждень по тому група медичних експертів звернула увагу суду на те, як добре Мілліган впорався з тим, що його покинула дружина, на їхню думку, це свідчило, що він став емоційно сильнішим і більше не становить небезпеки для себе чи інших.
На засіданні доктор Дейвіс сказав судді Флаверзу, що його вразило, наскільки спокійно Мілліган сприйняв те, що його покинули. Усі особистості Міллігана, враховуючи рейджена, пройшли «тест руки» (за результатами якого вони всі були визнані неагресивними), тож доктор Дейвіс порекомендував перевести Біллі у більш відкриту клініку.
Коли суддя Флаверз нарешті оголосив рішення про повернення Міллігана у Афінський центр, Департамент психічного здоровя спробував завадити, стверджуючи, що в цьому закладі Мілліган не матиме достатнього контролю. Флаверз заявив, що якщо Міллігана не переведуть у Афіни найближчим часом, йому доведеться вдатися до покарання тих, хто заважає виконанню рішення суду.
Коли суддя Флаверз нарешті оголосив рішення про повернення Міллігана у Афінський центр, Департамент психічного здоровя спробував завадити, стверджуючи, що в цьому закладі Мілліган не матиме достатнього контролю. Флаверз заявив, що якщо Міллігана не переведуть у Афіни найближчим часом, йому доведеться вдатися до покарання тих, хто заважає виконанню рішення суду.
11 квітня 1982 року директор Департаменту психічного здоровя Огайо розкритикував рішення судді Флаверза в статті, яку надрукували в «Колумбус Диспетч»: «Я не підтримую його [Флаверза] коментарі Кваліфікація суддів не дозволяє їм займатися медициною чи визначати компетентність лікарів». У відповідь на це зауваження суддя Флаверз лише сказав: «Я оголосив своє рішення й надалі буду його дотримуватися».