Я не хочу, щоб ти приходила, продовжував він, дивлячись мені просто в очі. Я не хочу, щоб ти бачила мене овочем.
Він узяв мої долоні і стис їх своїми руками, наче ми бачилися востаннє.
Я люблю тебе. І не можу взяти із собою в пекло.
Господи! Тобі буде боляче?
Ні Усі ми просто ляжемо спати. Але тобі буде боляче на мене дивитись у такому стані. Ти маєш почати нове життя. Я не можу дозволити тобі поїхати у вязницю зі мною.
Але я ж можу допомогти. Я можу передавати послання Дену. Передавати записки. Переказувати щось.
Він похитав головою.
Але мені ж ще рано їхати. Ми навіть не знаємо, коли тебе переведуть, не здавалася я.
Ні, ми маємо покласти цьому край просто зараз.
Я ледь стримувала сльози, що були готові от-от покотитися з очей.
Я думала, ми все життя будемо разом.
Я теж так вважав. Але тепер це неможливо. Не думай, що мені було погано з тобою ні. Найбільше я хотів би бути разом з тобою.
У мене серце розривалося від думки про те, що треба його покинути. Але він хотів саме цього, хоча й сам неймовірно страждав через своє рішення. Якщо я приходитиму йому стане тільки ще гірше від усвідомлення того, що його стан мене пригнічує. Звісно ж, я розуміла: рано чи пізно нам доведеться попрощатися. Біллі ненавидів прощання. А я хотіла, щоб усе минуло гідно. Я не хотіла, щоб його тягли в кімнату для відвідувачів, коли моя присутність тільки принижуватиме його. Я знала, що маю поступитися, але намагалася хоча б на хвилину чи дві відкласти наше розставання. Нам так багато було чого сказати одне одному і життя б не вистачило. І так мало було сказано
Він заплакав. Я вперше бачила, як він плаче. Мене засмутило те, що я не плачу, і я сказала:
Я б, мабуть, теж плакала просто до мене ще не дійшло, що відбувається.
Бережи себе, сказав він.
Аби тільки й ти міг себе берегти. Спи спокійно.
Перед тим як вийти, я кинула останній погляд на кімнату я була впевнена, що більше ніколи її не побачу. Він стояв перед постом охорони й чекав, поки його перевірять металодетектором. На годиннику було рівно 16:00.
За нашу зустріч у мені накопичилось стільки страждань, що було враження, наче я просто вибухну. Я повернулася у свою кімнату, але клаустрофобна замкненість тієї коробки давила на мене. Хотілось бути поруч з людьми не розмовляти, а хоча б просто сидіти поряд. Я спустилась у хол готелю, де сіла писати щоденник. Люди навколо дивилися телевізор. Тут я розплакалась: я забула сказати, що кохаю його
Частина 2
Загадка
Розділ 18
Дейтонський центр
(1)
Будівля нового Центру судової медицини в Дейтоні була величною. Вона взагалі мало нагадувала установу з максимальним рівнем безпеки швидше звичайний багатоквартирний будинок, призначення якого видавав паркан у двадцять футів[35] заввишки з двома рядами колючого дроту. Добре, що хоч без башт зі стрілками в кутках.
Охоронці з Ліми попередили своїх колег з Дейтона, що перші їхні пятеро вязнів пацієнти з Ліми, включаючи Міллігана, були небезпечними психопатами, здатними на вбивство без причини. Попри це директор центру, молодий Алан Вогель, чітко дав зрозуміти своїм керівникам з Департаменту психічного здоровя, що збирається створити тут гуманістичний заклад. Персонал центру ще проходив стажування, і Вогель поквапився оголосити всім, що атмосфера у Дейтоні відрізнятиметься від тієї, яка була в Лімі: кожен пацієнт матиме право підійти до столу наглядача чи охоронця й поставити питання на яке вони повинні ввічливо відповісти.
Перед прибуттям пацієнтів з Ліми зібрали першу терапевтичну команду: шкільний учитель, психолог, молодий соціальний працівник і медбрат. Вони мали зясувати, чим би хотіли займатися пацієнти в рамках терапевтичної програми і переконати в тому, що їхні побажання тут справді всіх цікавлять. Вогель особливо наголосив на тому, що головна мета закладу терапія, а охорона тут лише необхідність, і їй не варто приділяти надто багато уваги.
Колеги Вогеля сміялися йому в спину.
Мілліган і ще четверо чоловіків стали першими пацієнтами-вязнями нового закладу. Біллі зайшов у двері другим. Мері так благала його подивитися на це нове місце на власні очі й не вірити чуткам, що він все ж таки вирішив відстрочити радикальні дії. Якщо справді виявиться, що в Дейтоні так само погано, як у Лімі, можливість піти в кімнату смерті у нього завжди є.
томмі моргнув і прокинувся і сам здивувався з того, що взагалі прокинувся. Вочевидь, щось відстрочили, а йоговикликали перевірити систему безпеки нового місця. Офіцери в новеньких формах білі сорочки, нашивки, значки, чорні штани (просто як у поліцейських Колумбуса) зняли з нього кайданки, як тільки він зайшов. Йому також дозволили лишити свій одяг, але решту речей забрали на огляд, під час якого мали вирішити, що саме можна відкласти.
Його привели в одну з кімнат відділення «Б»: площею вісім на десять футів[36], з раковиною, туалетом і шафою. На ліжку сталевому листі з тонесеньким матрацом, схожим на аркуш паперу (і це вже розкіш, як для тюрми), чекала постіль і туалетні приладдя для нового жителя. Він постелив простирадла. Стало якось моторошно.
Вікна у формі літери «L» піднімалися вздовж стіни й тяглися під стелею. томмі уважно оглянув куленепробивне скло до такого і ґрати ставити не треба. Розбити чи вибити скло не вдасться. Потім він звернув увагу на ущільнення навколо скла: як тільки він його витяг, товстенне надійне скло просто випало йому в руки. Попри неймовірну втому томмі розсміявся й швидко повернув скло на місце. Якийсь справді хворий пацієнт може серйозно травмуватися, якщо вирішить так тікати.