Я не хотіла, щоб Біллі розчаровувався, тому застерегла, щоб не будував повітряні замки.
Якщо я не візьму себе в руки й не збудую знов зруйновані замки, моє існування буде марним. Тоді навіть жити не варто, відповів він на те.
Ще він попросив мене надалі приходити о третій замість першої, щоб працювати в майстерні довше.
Сьогодні вранці, коли Біллі був у майстерні, по нього прийшли наглядачі з наказом помістити його в ізолятор відділення 22. Жодних пояснень вони не надали, і Боб Едвардс начальник працетерапії не дозволив забрати Біллі без причин. Інші теж стали на його захист, зчинилась сварка. Півтори години наглядачі, пацієнти й адміністрація на чолі з Габбардом і Лінднером не могли вгамуватися. Зрештою всіх пацієнтів з майстерні відправили в іншу кімнату, а Біллі згорнувся на підлозі калачиком. На щастя, усе закінчилось і в ізолятор його не відправили.
Пізніше він так і не зміг розповісти мені, хто хотів кинути його в карцер та як взагалі розгортався конфлікт. Можливо, усе затіяв наглядач, якого Біллі шантажував, або ж хтось інший, кому не подобалася його робота в працетерапії.
Сьогодні вранці, коли Біллі був у відділі працетерапії, прийшов спільник Габбарда й спробував саботувати роботу, яку Біллі з товаришами, Заком і Ленні, щойно почали відновлювати. Вони саме налагоджували потокову лінію для виробництва товарів. Цей чоловік намагався протестувати, заявлюючи, що вони втягнуть лікарню в неприємності, бо не платять податків зі своїх заробітків. Біллі вдалося переконати його, що відтепер десять доларів з фонду їхнього товариства йтимуть на сплату податків, але, попри вирішену суперечку, вся ця ситуація дуже його засмутила. Він поскаржився, що йому постійно чинять перешкоди і він змушений захищатися.
Минулого тижня підприємці домовилися з лікарнею, що встановлять трибуни на території лікарні, якщо адміністрація виділить їм деревину. Коли матеріали привезли, «Три партнери» відправили на місце робітників, але за дві години відкликали їх на страйк адміністрація не хотіла оплачувати їхню роботу. Вони вимагали від лікарні оплати роботи деревиною (на суму $1200) так само, як і лікарня в обмін на матеріали вимагала від пацієнта виготовити другий годинник, якщо він продавав один. Адміністрація довго протестувала, але зрештою погодилася.
Сьогодні «Трьом партнерам» привезли деревину на суму $1200, Біллі з працівниками заніс її у майстерню, після чого відправив кількох пацієнтів лаштувати трибуни. Сам лишився в майстерні малювати. Я спитала, чи це вперше після переведення у відділення «А» він схотів малювати, але він не зміг пригадати.
Біллі надиктував мені три листи, які я надрукувала вже в себе вдома.
Відправник: відділення «А»
Державна клініка Ліми
Ліма, Огайо, 45802
3 серпня 1980 року
Отримувач: містер Рональд Габбард, директор
доктор Льюїс Лінднер, головний лікар
Державна клініка Ліми
Ліма, Огайо, 45802
Шановні містере Габбард та докторе Лінднер! До мого відома дійшла інформація про те, що дуже скоро відбудеться нарада персоналу, на якій ітиметься про моє лікування. Я порадився з адвокатами й хочу повідомити вам, що не співпрацюватиму з Департаментом психічного здоровя у проведенні психологічних тестів і не відповідатиму на будь-які запитання без своїх адвокатів та незалежного експерта-психіатра, якого найняв.
Я також наполягаю на тому, щоб проведення всіх психіатричних аналізів записувалося на камеру для можливості використання плівок як доказів у суді, а також щоб були присутні представники преси (на розсуд моїх адвокатів). Сподіваюся, що влада штату відгукнеться на мої прохання, виконання яких гарантується моїми громадянськими правами у такому разі я зроблю все зі свого боку задля подальшої співпраці.
Я також наполягаю на тому, щоб проведення всіх психіатричних аналізів записувалося на камеру для можливості використання плівок як доказів у суді, а також щоб були присутні представники преси (на розсуд моїх адвокатів). Сподіваюся, що влада штату відгукнеться на мої прохання, виконання яких гарантується моїми громадянськими правами у такому разі я зроблю все зі свого боку задля подальшої співпраці.
4 серпня 1980 року
Шановний Алане!
Біллі склав план дій щодо визначення свого майбутнього. Він вважає, що найважливіше зараз знати, коли саме завершиться його увязнення тут. Він навіть згоден повернутись у вязницю, бо там хоча б зрозуміло, коли саме його звільнять (він вважає, що найкраще йому сидіти в одиночній камері протягом усього строку увязнення).
9 серпня 1980 року
Шановний Алане!
Я давно збирався написати цей лист, але ніяк не міг сформулювати свої думки. Ти казав, що я маю наздогнати втрачене й повернути самого себе Але якщо життєві обставини цьому не сприятимуть, то я зможу покладатися лише на тебе й на твої рішення щодо мого майбутнього. Мабуть, таким чином ми знов повернулися до того, з чого почали. Іноді мені навіть здається, що давно було варто вбити Біллі Міллігана. Тоді все б не було б таким заплутаним, як тепер. Мабуть, ми ніколи не отримаємо належної допомоги і мені судилося жити саме так. Кейті, місіс Мур та я ми всі роками були вязнями Чалмера тож через це я й не сприймаю наглядачів, цих тюремників, як терапевтів. Мабуть, місяці та роки постійної боротьби мене втомили. Хай буде, що буде. Я знаю, що я створив чимало проблем хоча представники влади теж мені в цьому допомогли. Боляче усвідомлювати, що вони сміятимуться останніми.